Дуже люблю спостерігати за людьми. Іноді, якщо не ліньки, свої спостереження записую.
**********
Щовечора під вікнами квартири, яку я знімав на Волкова, збиралися місцеві п’янички. Бухали, кричали, матюкалися – словом, традиційна картина.
Приходжу якось з роботи, готую вечерю. Сідаю їсти. І розумію, що за вікном – незвично тихо. Виглядаю – а вони фарбують стіл, за яким регулярно «вживають»…
**********
Почута фраза:
– Б…, ну нігдє нєма нормальной работи. Та шо там работи, сп… нєгдє.
**********
Діалог у кафе, де якраз ставлять апарат для приготування кави.
– І по чому стаканчик виходить? – питає продавчиня у майстра.
– Тут розраховано на сто двадцять порцій… Так… Значить, один – три гривні.
– Ага… Ану… По сім продаватиму.
Отак, бідолаха, на ці нещасні чотири відсотки і живе…
**********
Кавовий автомат у бізнес-центрі, де наш офіс: «Зерен нет». Ну, думаю, вип’ю хоч розчинної. Впхнув у цього трансформера п’ять гривень. Автомат трохи подумав, виплюнув каву і паличку, щоб розмішувати. Стакана так і не дав…
**********
Стою в магазинчику напроти «Ельворті», п’ю каву. Заходить мужик і сумним голосом просить чвертку горілки.
– Що з тобою? – питає продавчиня, яка його добре знає. – Що це ти з самого ранку горілку питимеш?
– Та… Ну ти ж в курсі, я в охороні працюю. Приходжу сьогодні зранку на зміну, мені кажуть: усе нормально, лише всю ніч у гаражі чомусь світло горіло. Дивлюся в гараж – а там Вася, лежить, бідолаха, на підлозі. Інсульт. Усю ніч пролежав, ніхто так і не потурбувався про нього…
– Та ти що!
– Ага. Тепер купа проблем. Менти от мають приїхати зараз, дружині його якось сказати треба. Ти розумієш: усю ніч там лежав… Ну як так можна…
І додає вже біля виходу з магазина:
– Це ще добре, що живий лишився…
**********
На старій автостанції в Кропивницькому. Кафе. Раніше було самообслуговування, тепер підходить офіціантка:
– Що будете? – і з цими словами ставить на стіл бруднющу бляшанку – попільничку.
**********
Піднімаюся у ліфті в «Ельворті». Разом зі мною в кабіну заходить опецькуватий хлопець і натискає кнопку з цифрою «5». Він швидко говорить по телефону:
– Зайчику, ну ти ж розумієш…
Між першим і другим поверхами вже:
– Б…, ну я ж пояснював…
Між другим і третім звучить:
– Карочє, с…
На третьому я вийшов. Страшно уявити, що «зайчик» почув на п’ятому.
Чи актуальне корпоративне навчання?