Невигадані історії

17:19
5
413
views

Дуже люблю спостерігати за людьми. Іноді, якщо не ліньки, свої спостереження записую.

**********

Щовечора під вікнами квартири, яку я знімав на Волкова, збиралися місцеві п’янички. Бухали, кричали, матюкалися – словом, традиційна картина.

Приходжу якось з роботи, готую вечерю. Сідаю їсти. І розумію, що за вікном – незвично тихо. Виглядаю – а вони фарбують стіл, за яким регулярно «вживають»…

**********

Почута фраза:

– Б…, ну нігдє нєма нормальной работи. Та шо там работи, сп… нєгдє.

**********

Діалог у кафе, де якраз ставлять апарат для приготування кави.

– І по чому стаканчик виходить? – питає продавчиня у майстра.

– Тут розраховано на сто двадцять порцій… Так… Значить, один – три гривні.

– Ага… Ану… По сім продаватиму.

Отак, бідолаха, на ці нещасні чотири відсотки і живе…

**********

Кавовий автомат у бізнес-центрі, де наш офіс: «Зерен нет». Ну, думаю, вип’ю хоч розчинної. Впхнув у цього трансформера п’ять гривень. Автомат трохи подумав, виплюнув каву і паличку, щоб розмішувати. Стакана так і не дав…

**********

Стою в магазинчику напроти «Ельворті», п’ю каву. Заходить мужик і сумним голосом просить чвертку горілки.

– Що з тобою? – питає продавчиня, яка його добре знає. – Що це ти з самого ранку горілку питимеш?

– Та… Ну ти ж в курсі, я в охороні працюю. Приходжу сьогодні зранку на зміну, мені кажуть: усе нормально, лише всю ніч у гаражі чомусь світло горіло. Дивлюся в гараж – а там Вася, лежить, бідолаха, на підлозі. Інсульт. Усю ніч пролежав, ніхто так і не потурбувався про нього…

– Та ти що!

– Ага. Тепер купа проблем. Менти от мають приїхати зараз, дружині його якось сказати треба. Ти розумієш: усю ніч там лежав… Ну як так можна…

І додає вже біля виходу з магазина:

– Це ще добре, що живий лишився…

**********

На старій автостанції в Кропивницькому. Кафе. Раніше було самообслуговування, тепер підходить офіціантка:

– Що будете? – і з цими словами ставить на стіл бруднющу бляшанку – попільничку.

**********

Піднімаюся у ліфті в «Ельворті». Разом зі мною в кабіну заходить опецькуватий хлопець і натискає кнопку з цифрою «5». Він швидко говорить по телефону:

– Зайчику, ну ти ж розумієш…

Між першим і другим поверхами вже:

– Б…, ну я ж пояснював…

Між другим і третім звучить:

– Карочє, с…

На третьому я вийшов. Страшно уявити, що «зайчик» почув на п’ятому.

Андрій Лисенко

Редактор Інтернет-видання "Україна-Центр". Журналіст. Та що там говорити, просто хороша і добра людина.

  • Efim Marmer

    этот блог может стать вечным 🙂

    • треба просто дописати у заголовку: “Оновлюється постійно” ))

  • Павел Волошин

    кава без стакана – то ще нічого. у мене було гірше – води налив чайну ложку – ото була гірка подлянка

    • а кава, яка виливається з автомата на тебе, – не подлянка? )))

      • Павел Волошин

        це теж непогано, але ж ніхто не примусює відкривати захисну хвіртку і лізти завчасно за неіснуючим стаканчиком 😉