Письменник з Європейського ринку

У X міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал» у червні нинішнього року взяв участь кропивничанин В’ячеслав Дудар – представляв свій роман «Щурячий ген». Книжка вийшла у світ завдяки видавництву «КМ-Букс», яке, проводячи черговий літературний конкурс, визнало твір Дударя найкращим у номінації «Література для дорослих».

В’ячеслав не належить до письменницьких угруповань Кропивницького, а на хліб заробляє тим, що продає верхній одяг на Європейському ринку. Там його, давнього приятеля, і застав кореспондент «УЦ».

– В’ячеславе, про що книжка?

– Про війну на Донбасі. І не тільки. Починається роман з того, що головний герой дізнається про загибель друга, який воював на Донбасі. У день похорону виявляється, що привезено іншого покійника – вбитих переплутали через опіки облич. Головного героя це шокує, і він йде добровольцем на війну. Там зіткнеться і з пристосуванством, і зі здирництвом, і зі зрадою. Коли опиниться в полоні, його вчорашній побратим виявиться негідником. Роман – про те, що одні йдуть на війну захищати країну, а інші – щоб набити кишені в будь-який спосіб, і найчастіше цей спосіб – насильство. Маю думку, що в декого схильність до насильства – вроджена. Я створював не агітку, а книжку про людей, про життя.

– Тепер зрозуміло, про який щурячий ген йдеться в назві. А сюжет вигадав?

– У книжці особливого сюжету й немає. А випадок про те, як переплутали вбитих, – з життя. Цей жах пережили люди з мого мікрорайону.

– І все-таки, щоб писати про війну, треба щонайменше поспілкуватися з її учасниками.

– Я й спілкувався. Багато читав на цю тему. Маю багату уяву.

– Це вже яка за ліком твоя книжка?

– Восьма. Брав участь у літературних конкурсах. Але до цього мене не видавали.

– Здається, попередні твори були з елементами фантастики.

– Так. Але й вони були про життя, про людей. Розважальної літератури не люблю, нічого подібного не писав і не писатиму.

– Твориш щодня чи тільки коли є натхнення?

– Намагаюся щодня. Це нелегка робота – писати.

– Коли починаєш роман, маєш план?

– Дуже загальний. Ідея виникає, розробляю її. Детальніший план з’являється в процесі роботи.

– Чи знаєш на початку роботи, чим закінчиться роман?

– Не знаю. Це найважче – закінчити.

– У місцеві літературні об’єднання намагався вступити?

– Ходив трохи в «Степ». Полевіній давав дещо читати. Вона вказала мені на кілька недоліків. За це їй вдячний. Уже давно не відвідую місцеві літературні гуртки. Не цікаво.

– А коли в наше місто приїжджають знамениті письменники?

– Не ходжу й на такі зустрічі.

– Розкажи про себе.

– Народився 1970 року в Кіровограді. Закінчив 25 школу, потім – КІСМ. Тепер тут.

– Чому КІСМ? Не любив літературу в дитинстві?

– Любив, і дуже. Олександра Дюма й таке інше. Мама завідувала бібліотекою, вона й привчила до читання. Цікаво було писати твори. Отримував за них п’ятірки, четвірки. І точні науки подобалися. А в КІСМ поступив, бо там старший брат навчався. Батьки думали, що допомагатиме мені.

– Що читаєш нині?

– Жозе Сарамаго, Джона Кутзєє, Михаїла Шишкіна, Ольгу Славнікову, Дмитрія Бикова,Тетяну Толстую.

– А з класиків кого любиш?

– Толстого, Чехова, Достоєвського, Гоголя, Шевченка, Франка. Іноді перечитую.

– Читаєш для задоволення чи щоб стати освіченішим?

– І те, й інше.

– Але ж, мабуть, хочеться й поговорити про літературу. Тут, на ринку, є з ким?

– Є.

– З покупцями обговорюєш книжки?

– Ні. Вони тільки міряють і йдуть собі далі. Тут неподалік торгує хлопець начитаний, музикант. Андрієм звати. На філфаці вчився. Жіночі сукні продає.

– Інші тутешні торговці знають тебе як письменника?

– Так. Кажуть, що я молодець. Обіцяють почитати, але зазвичай до діла не доходить…