Гірко не від російських цукерок…

Ця новина обійшла усі ЗМІ Кропивницького: у кіоску біля Центрального ринку в продажу виявили цукерки московської фабрики «Красный Октябрь» «Алёнка», «Мишка косолапый», «Медовый грильяж». А в нас діє постанова Кабінету Міністрів від 30 грудня 2015 року під №1147 «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації». Люди, ви що?! Ви помічаєте кілька кілограмів контрабандних цукерок ціною приблизно 300 гривень за кілограм і не помічаєте, що в цей самий час у тому ж місті Кропивницький вільно продають російські автомобілі за сотні тисяч гривень!

На Олександрійському шосе продають ГАЗелі та УАЗи, на вулиці Родімцева – ВАЗи. Це нікого не бентежить?! Звісно, більшість автомобілів ВАЗу – різні моделі «Лада» – збирають на Запорізькому автозаводі. Але збирають з чого? З комплектів запчастин, вироблених у Росії. Українська частка в цих автомобілях – не більше 10 відсотків. То це продукція країни-агресора чи ні?

Ніхто не хоче виправдовувати чи звинувачувати продавчиню, яка виставила на продаж російські солодощі. Навіть тому, що вистачає трохи політично схиблених людей, яким аби що, тільки не «Рошен». Хоча головна причина зовсім інша. А що робити цій жіночці? Наша держава майже щодня щось забороняє – наприклад, роботу без касових апаратів тим самим торговцям. Чи не щодня підвищує тарифи, податки, штрафи. А що взамін дає тій конкретній продавчині? До того ж, останнім часом через захмарні ціни на газ зупинили свою роботу чимало виробництв, серед них і кондитерські.

Так, перед Новим роком асоціація «Укркондпром» спрогнозувала зупинку роботи низки підприємств із виробництва кондитерських виробів через зростання цін на газ. Про це повідомив президент асоціації Олександр Балдинюк.

За його словами, кондитерські підприємства вже кілька місяців балансували на межі рентабельності через надвисокі ціни на газ і зростання вартості всіх інших складових собівартості продукції.

З такими темпами подорожчання всього скоро ми забудемо, що таке різноманіття солодощів, а по базарах будуть ходити коробейники з липкими саморобними півниками на паличках.

І чому помітили самі лише ці цукерки?

«Основним постачальником парникових огірків в Україну є Російська Федерація. Така ситуація склалася через те, що часто українські фермери стикаються з проблемами вирощування та реалізації своєї продукції. Зокрема, одна з причин – великі витрати на енергоресурси».

Таку думку висловив Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу. За його словами, українські торговельні мережі закуповують російський продукт замість українського, оскільки вони керуються виключно власною вигодою. «Торговельна мережа працює з максимально дешевим продуктом. Вона не буде укладати угоду на один огірок вітчизняного виробника. Їх цікавлять певні обсяги, умови поставки, які виконуються секунда в секунду. Їх цікавить гарантія постачання тієї чи іншої продукції на полиці супермаркета. Окрім цього, вихід продукту на полицю супермаркету коштує гроші. І не завжди український фермер згоден це оплачувати», – пояснює Пендзин.

І таких продуктів з Росії, на яких не стоїть штрих-код та немає напису «Сделано в России», не так вже й мало. Наприклад, деякі жувальні гумки, зубна паста та щітки.

Чимало продукції, наприклад, локшина швидкого приготування «Роллтон» чи косметика «Чистая линия» мають російське походження. Так, зараз їх викупили світові корпорації, але ті ж креми, маски та шампуні виробляють в Єкатеринбурзі, і за рахунок податків цього підприємства фінансується й російська армія…

Або дуже у наших жінок популярна косметика Faberlic, якою торгують як шляхом прямих продажів, так і в трьох магазинах у Кропивницькому. Це чисто російський бренд, косметика виробляється на двох фабриках у Бірюльово у Москві, інші товари – у місті Фурманов Івановської області.

У нас вільно продається побутова техніка під маркою Elenberg. Так от, її збирають, хоча й переважно з китайських складових, у російському Калінінграді.

Та й що ми тільки про якісь цукерки, локшину чи праски? У нас є великі магазини та банки з російським корінням. Наприклад, на площі Богдана Хмельницького працює такий собі «Сбербанк». Колись він називався чесно «Сбербанк России». Потім «Росію» сором’язливо прибрали, але цей банк – офіційно дочірній банк головного державного банку країни-агресора. І він працює!

Значить, купити півкіло «Мишки косолапого» – це гріх, а мати багатомільйонні рахунки в російському банку – це нічого? Точно знаю одне всім відоме підприємство, яке там обслуговується, ну то їхній вибір.

Магазин побутової техніки Eldorado – це франшиза російської мережі «Эльдорадо», в деякому сенсі кожен магазин – це філія. Франшиза – це такий вид бізнесу, коли франчайзер платить роялті власнику бренду, користується його схемами постачання і т.ін. Тобто, купуючи щось у такого роду магазинах, якусь копійчину ви сплачуєте й до Росії.

У численних магазинах одягу також можна знайти чимало виробів російського виробництва. Вони, звісно, не називаються «Суздаль» чи «Хохлома». Російські маркетологи люблять гучні назви «під Італію», наприклад, взуття під красивим брендом Carlo Pazolini. Це абсолютно російський бренд, раніше туфлі виготовляли у Підмосков’ї, потім перенесли виробництво до Китаю, але власник лишився той самий, російський.

У наших лікарнях частково використовується протидифтерійна, протиправцева сироватка та сироватка проти сказу російського виробництва.

Хтось може сказати, що не всі товари включено до переліку заборонених до ввезення з Росії. Так, дійсно. До речі, цей перелік трохи дивний. Там серед іншого є туалетний папір, сірники, корм для собак. Та й цукерки дійсно заборонені для ввезення в Україну з Росії. Хоча проблема не в кількох кіло «Алёнки», вона набагато ширша й багатогранна. Але штраф заплатить лише та продавчиня чи власник кіоску біля Центрального ринку…