У Голованівську провели в останню путь земляка Миколу Канайкіна, який загинув 8 березня нинішнього року на Луганщині, боронячи батьківщину від агресора. Зараз його вдова збирається на війну – мститися за чоловіка й Україну. Про це «Україні-Центр» розповіла жителька Голованівська Наталія Лівітчук, сусідка Канайкіних:
– Коля родом – з Перегонівки, у Голованівську закінчив ПТУ № 38. 1996 року його призвали в армію, служив у Первомайську Миколаївської області. 2007 року, уже жонатий, купив будинок в Голованівську, поряд зі мною. Працював у РЕМі. Тямущий, працьовитий. Його підвищили до майстра. А який порядний, щирий, доброзичливий! Коли знайомі, сусіди кликали допомогти по господарству, Коля домашні справи кидав і біг виручати. Мені горіха в дворі спиляв. І паркан допоміг поставити. Казав, хоче бути потрібним людям. 2014 року Коля пішов в АТО. Пригадую, як він, взявши коротку відпустку, приїхав у Голованівськ. Побачила я його на вулиці, в формі: «Колюня, ти?..» 2015 року його контузило. Пройшов реабілітацію в Кропивницькому, повернувся в Голованівськ. Поступив в технічний університет у Кропивницькому. Працював радником голови райдержадміністрації – відповідав за підтримку учасників АТО. Захоплювався Шевченком. Багато з «Кобзаря» вивчив напам’ять. Сусіди збиралися, він читав їм Шевченка. Колю й самого стали в нас називати Кобзарем. Він і в АТО такий позивний мав. Кілька років тому Коля вирішив, що в армії – потрібніший. Уклав контракт зі Збройними Силами. Після військових курсів отримав звання лейтенанта. Став професійним військовим. Забрав звідси дружину. Аня теж уклала військовий контракт. З нами, сусідами, уже не підтримував такого тісного зв’язку, як раніше, – армія є армія. А попрощатися з ним з’їхалося пів району. І однокласники, і просто знайомі, і військові. Бо достойний чоловік був. Після похорону я розмовляла з Анею. Каже, збирається на війну.
№17 (1586)