Уже скоро два десятки років, як уродженець Кіровограда Ігор Будник мешкає на Харківщині разом з мамою та братом. Уся родина вклалася у власний бізнес – у них тепличне господарство в селі Лизогубівка, яке розташоване на кордоні між Харківським та Чугуївським районами на березі річки Рудка. Вирощують переважно зелень – салат, кріп, петрушку і т. ін. 24 лютого 2022 року Ігор ще вдень забрав маму та поїхав до Кропивницького – рашисти вже заходили на околиці Харкова, Олексіївку, Салтовку. Було страшно, але молодший брат залишився доглядати за господарством.
Зараз Будники повернулися на Харківщину, бо там вкладено все у власний бізнес. Салат та іншу зелень Ігор постачав у десятки ресторанів і магазинів Харкова, зараз вони відновлюють роботу, і у тепличного господарства є замовлення.
– Дякувати богу, у Лизогубівку не прилітало й окупанти не заходили. Мій брат лишався тут і доглядав за зеленню. Але земля в нас дрижить без перестану. Ворог просто неймовірно обстрілює Чугуїв, артилерія працює без зупину 24 години, «Смерчі», «Урагани», якісь ще великі калібри. Зараз, на мій погляд, рідше стали прилітати ракети, мабуть, у москалів вони таки закінчуються. Також летить у сусідні Дергачі, Золочів, ми знаємо, чуємо, бачимо дими.
– Не знаєш, музей Іллі Рєпіна в Чугуєві вцілів?
– Нічого не знаємо. Нам дуже потрібно у справах побувати в Чугуєві, наше село відноситься до Чугуївського району, але зараз це закрите для в’їзду місто навіть для мешканців району. Ми тільки бачимо постійно дим над Чугуєвом, хоча до цього райцентру від села десь 25 кілометрів.
– Відчуваєте себе спокійніше, ніж у лютому?
– Так, є відчуття відносного спокою, хоча повторюся – земля дрижить весь час. ЗСУ тримають небо, і ми повернулися, бо тут справа всього життя, сімейна справа, яку ми не можемо кинути. Якщо буде геть критично, то, звісно, кинемо все й поїдемо до безпечного Кропивницького, не дай бог, щоб далі.
– До Харкова їздиш? Як там?
– Майже щодня. Треба ж доставляти свіжу зелень клієнтам. Війна відчувається скрізь. Мені, аби дістатися Кінського ринку та ще кількох точок замовлень, треба проїхати пів міста. І п’ять блокпостів. Мій бусик «Фольксваген» вже знають хлопці, вже не зупиняють. Але маршрут пролягає так, що я не бачу жодного будинку з вибитими шибками. Чи просто не відволікаюсь від дороги. На Салтівку, яка найбільше страждає, я не їжджу, там нема справ.
Сподіваюся, що вже не треба буде тікати. Хай тікають орки.
№17 (1586)