Коли хата скраю

Відомий вислів «моя хата скраю» має два варіанти продовженння. Один з них – «першим зустрічаю». Мати й дочка Олена та Софія Павленки, які мешкають на Кущівці, на в’їзді в Кропивницький, перших переселенців прихистили ввечері 24 лютого.

– Це була родина з Донецька: чоловік, дружина, їхня мама та собачка, – розповіла Софія. – Ми давно здавали пів будинку, об’ява була в Інтернеті, і з 24 лютого почалися дзвінки. Мама змінила текст об’яви, додавши туди, що на вулиці нікого не залишимо, приймемо з тваринами.

Телефонували Павленкам навіть з метою дізнатися, як краще та швидше доїхати до Кропивницького. Люди плутали Олександрію з Олександрівкою, не орієнтувалися в нашій області, питали поради, просили допомоги.

Протягом двох місяців люди їхали через Кропивницький транзитом. Залишалися на ночівлю й рухалися далі, на захід. Павленки надали прихисток майже 150 переселенцям. Коли до них телефонували стосовно житла, з острахом питали, чи приймуть родину з котом або собакою, бо багато хто відмовляв. Олена та Софія приймали всіх. Якщо вдома не було місця, домовлялися про житло з сусідами та друзями. Дійсно, на вулиці ніхто не залишився. Бувало, що одночасно ночували 15 людей! Матрацами та постільною білизною допомогли небайдужі кропивничани.

– І собаки в нас були, і коти, і декоративні миші, і хом’яки, і папуги, – каже Соня. – Родина зі Снігурівки Миколаївської області везла з собою аж п’ять котів. У липні я була в Києві по роботі та познайомилася з Любомиром, представником компанії Acana & Orijen. Коли він дізнався про те, що ми з мамою прихищаємо людей з тваринами, прислав нам 30 кілограмів корму безкоштовно.

Цим кормом ласували не тільки чотирилапі гості. Софія допомагала сусідам, знайомим, які утримують собак та котів, а живуть на одну пенсію. Частину корму дівчина відправила у військову частину, де служить її чоловік. Там також є собаки. До речі, троє чоловіків родини Павленків зараз на війні.

Перші переселенці були заможними, на дорогих автомобілях, згадує Софія. А потім їхали налякані, майже без речей, з тим, що встигли покласти в авто. А тварин не залишали. Коти й собаки також були наляканими. У гостях вели себе тихо, не вередували, усе розуміючи. Одна з почутих історій вразила Соню. Коли родина зібрала речі в машину, господар вирішив перед дорогою вигуляти собаку. Той, боючись, що його залишать, заліз в автомобіль і не хотів виходити, доки не рушили. Потім, на зупинках в дорозі, вже слухняно виходив.

Кожна родина розповідала свою історію, ділилася болем з Павленками. І зараз телефонують, рекомендують своїм знайомим затишний будинок з привітними господинями. Коли їхали з Кропивницького на захід, мали надію, що от-от війна закінчиться й вони повернуться додому. Скоріше б…