– У декому я раніше сумнівалася, а вони показали себе як чесні, порядні люди. Дехто ж позиціонував себе патріотом, а коли почалася війна, сховав голову, – відповіла кропивничанка Наталія Юрченко на запитання, як вплинула війна на її знайомих. Оскільки добрих людей в її оточенні виявилося набагато більше, про них і поговорили.
Я зателефонував Наталії, коли вона з чоловіком Віктором виймала з автоклава чергову партію консервів, які невдовзі мали поїхати на передову. Отже, Вікторові довелося поратися біля автоклава самому, а я розпитав Наталію, що змінилося в їхньому товаристві з березня минулого року, коли облаштували в своєму домоволодінні у селищі Новому міні-комбінат продтоварів.
– Наша команда збільшилася, – розповіла пані Юрченко. – Починали з кумами Врадіями. Потім долучилися новенські жіночки – Тетяна, Валентина, Раїса, Людмила, Ірина. З Грузького Інна приїздить, з Катеринівки – Вікторія, з Могутнього – Віра. Дві переселенки приєдналися, з Бердянська й Волновахи. Та, що з Волновахи, – вчителька. Каже, її будинок без даху тепер. А добро, яке в будинку було, розікрали наркомани. Вона квартиру в нашому селищі винаймає.
І – про виробництво:
– Роботи тут багато. Порізати м’ясо, перемолоти, розкласти з крупою, засмажкою і спеціями по банках. Кума робить засмажку, сім літрів щоразу. Треба накришити цибулю й моркву, посмажити. Зараз у нас чотири автоклави, а починали з одного. Консервуємо не тільки в скляних банках, а й у реторт-пакетах. Цього разу партія – 182 штуки. З початку війни майже десять тисяч штук консервів виготовили. Каші, паштети. Робимо й голубці, і сальники, навіть шпроти.
Завдяки добрим людям, головним чином з Кропивницького й ближніх сіл, Юрченки та їхні друзі не відчувають дефіциту в тарі, крупах, овочах, іноді отримують на переробку качок та кролів з домашніх господарств. Фермери давали рибу на консерви, а кільку на шпроти Юрченки самі купували.
– Цибулі вродило багато вдома, морква теж є. Працівники новенської поліклініки миють банки. Технологію з реторт-пакетами ми впровадили, обзавівшись пристроєм для запаювання пакетів. Основу запайника виготовив Яків, Артем Семидітнов і Сергій Тарасенко привезли нам, Ярослав обладнав електронікою. Обійшовся пристрій у дві з половиною тисячі гривень. Не гірший від заводського, але той коштує чотирнадцять тисяч.
За словами пані Юрченко, єдине, що може зупинити в них вдома процес виготовлення консервів, – відсутність м’яса. Точніше, брак грошей на нього.
– Добрі люди з усієї України переказують гроші на мою картку. М’ясо купуємо зі значними знижками. На цю партію купили 69 кілограмів, використали більше дев’яти тисяч гривень. Переробили все менш ніж за тиждень.
Буває, Наталії телефонують зловмисники.
– Дзвонять, кажуть, що хочуть відправити мені переказ, просять повідомити cvc-код моєї картки. Я шахраїв легко розпізнаю. Відшиваю одразу.
– Робимо й окопні свічки, – продовжує. – А ще бійцям потрібен жир – качиний, гусячий, – щоб у сильні морози мазати ним руки, ноги, обличчя . Особливо його потребують танкісти, артилеристи, вони ж з металом справу мають. Жир мені привозять з міста, із сіл, новенці дають, я й сама натопила з качок. Пофасувала в 50-грамові банки. Дівчата з Кропивницького виготовили етикетки. «Бандерогусячий жирок» написано. Додається інструкція, як ним користуватися. А на окопні свічки чіпляємо етикетки «Свічка догоряє, москаль здихає». Пакети підписуємо «Каші від Наташі».
І консерви, і окопні свічки, і жир їдуть на передову.
– Тільки на «нуль». Відправляємо поштою, хлопці возять – Артем Семидітнов, Сергій Тарасенко, Олександр Скрипка. Приїжджають по консерви й бійці, коли бувають у Кропивницькому у відпустках чи проїздом. Потім нам телефонують з фронту, дякують.
– Рік пройшов нервово. Але прорвемося. Переможемо, – сказала під кінець розмови Наталія.
– Ви впевнені? – перепитав я.
– Переконана.
Допомогти Юрченкам і їхнім друзям у безперебійному виготовленні консервів для фронту можна, переказавши гроші на карту 4731185627290494. Отримувач – Наталія Юрченко, для ЗСУ.
№17 (1586)