Пару років тому я шукала прикрасу, захотілось мати штучну квітку у свою колекцію аксесуарів. Мене надихнуло фото чоловічої краватки в поєднанні з трояндою. Це було дуже незвично і водночас вишукано. Тож я зайнялась пошуками дизайнера, який мав втілити у життя мою мрію. Так я натрапила на сторінку Ольги Білецької в інстаграм.
Зараз я розумію, що мені дуже пощастило, адже робота пані Ольги перевершала всі очікування. І хоча ми спілкувались заочно через повідомлення, здається, зрозуміли одна одну дуже добре. Троянда вийшла чудова, робота майстрині була бездоганна. Я вже не раз носила квітку і мій образ завжди привертав увагу.
Через якийсь час мені захотілось ще декілька штучних квітів, бо вони зараз у тренді. І я знала до кого звертатись, щоб отримати бажане. Але війна порушила всі плани, бо пані Ольга поїхала до Польщі, щоб діти мали змогу жити у мирній країні. Такий поворот був передбачуваний, але я все ж таки мала надію.
Дизайнерка прийняла замовлення попри те, що більшість інструменту й практично всі запаси тканин залишились в Україні. Для того, щоб виконати моє замовлення, пані Ользі довелось об’їздити всю Варшаву у пошуках необхідних матеріалів. І вона їх знайшла. Ба більше, їй вдалось передати замовлення через свого родича в Україну. А вже вдома воно поїхало до мене логістичною службою. Я ще й на доставленні с закордону зекономила.
Моє друге замовлення, яке зробила пані Ольга в Польщі
Захотілось чимось віддячити, а все що я можу запропонувати – це написати про чудову майстриню та її захоплення робити прикраси. Інтуїція мене ще не підводила, бо виявилось, що Ольга Білецька досить відома дизайнерка аксесуарів і раніше працювала у фешн сфері. Далі читайте її чуйний монолог про початок війни, евакуацію, життя у Польщі та мрії на майбутнє.
«Мене звати Ольга Білецька, я родом з міста Обухів Київської області, народилась в сім‘ї простих робітників – електрика та медсестри. Квіти з тканини я почала шити близько шістнадцяти років назад. Спочатку це був азарт доказати своїй тітці, що я можу повторити роботу майстра, а потім переросло в зацікавленість і ремесло.
Я робила українські прикраси з маками, весільні прикраси, прикраси на дитячі свята. Потім мене почали запрошувати на знімання як фешн-стиліста. Я вдягала моделей і робила повний образ з власними прикрасами, як кажуть, «під ключ». З моїх відомих робіт – брошка-троянда на шоу «Холостяк» й кокошник для Єгора Mua. Також брала участь в міжнародному конкурсі в якості стилісту «Das Model» у двох сезонах проекту. Далі я почала робити унікальні шапки з аксесуарами.
Прикраси для фешн індустрії, створені дизайнеркою
Війна прийшла коли я була вдома в Києві, мені зателефонувала сестра о шостій ранку і сповістила цю жахливу новину. Ми зібрали дітей, всі необхідні речі і поїхали «помирати» до батьків, бо саме такі думки були в цей момент. Прожили початок війни в батьківському гаражі, я волонтерила і поки могла – допомагала армії.
Як мати двох донечок п’яти та десяти років, розуміла, що діти стомились від постійних повітряних тривог, тому прийняла рішення поїхати до сестри в Варшаву, куди вона втекла від війни зі своїми дітьми ще на початку березня. Дев’ятнадцятого травня ми перетнули кордон. Доньки відчули ковток мирного життя, змогли побігати на дитячому майданчику, досхочу поїсти фруктів, відчути підтримку польських волонтерів.
Унікальні шапки, прикрашені аксесуарами, які створила дизайнерка
Моїй сестрі неймовірний поляк дав безплатне житло до кінця війни й вона поселила нас в другій маленькій кімнаті. Тут ми зустріли велетенську фінансову та емоційну підтримку від цього щирого народу, який став для нас надійним другом і плечем в цій біді. Я плакала від їх щирості та плачу досі. Я ніколи не зустрічала таких людей.
Наші майстри, які реалізувались в Україні, в Польщі залишились без звичного заробітку, бо тут не ціняться такі речі. Тут важко знайти нову нішу. За весь час я мала тільки двох замовниць – українку і польку. Наші українські жінки люблять прикрашати себе і діток, чого не скажеш про польських жінок. І для нас, творців прекрасного, це дуже сумно.
Фотосесія з декором, який зробила Ольга Білецька
За 2022 рік я пожила в Азії, Італії, Угорщині, Польщі та зрозуміла як сильно я люблю Україну, і яка насправді омріяна раніше мною Європа. Світ розділився на «до» і «після». Ніхто з нас вже не буде ніколи таким як раніше. Ми стали сильними й жорсткими, ми стали нацією. Тепер кожен буде рівнятись на наш народ, який ніколи не здається.
Україна – це найкраща у світі країна, яка незрівнянна в їжі, сервісі, індустрії краси, банківській системі, почутті прекрасного, доброті, щирості, та системі цінностей. Я ні в якому разі не занижую інші держави, я тільки виражаю суб‘єктивну думку через призму свого особистого світосприйняття. Я – емпат, я живу душею, живу своїм внутрішнім світом і відчуттями. Я вірю в Бога і знаю, що він поряд і допомагає нам не здаватись.
Україна переможе! А я вже цим літом повернусь додому творити прекрасне для наших неймовірних жінок, відроджувати українське і бути там де моє місце!»
У Кропивницькому запускають безкоштовний курс фінансової грамотності для дорослих