Зараз в галереї «Єлисаветград» зберігаються твори нашого земляка, художника Віктора Магдаченка. Їх туди передала сестра митця Олена Літвчинчук. Вона не знала, як розпорядитися мистецькою спадщиною брата, і знайомі рекомендували звернутися до Миколи Цуканова. І правильно зробили! Сьогодні роботи можна не тільки побачити, а й придбати.
Кілька полотен Олена Іванівна подарувала – обласному музею мистецтв, музею Осмьоркіна, іншим закладам культури і мистецтва. Після смерті брата залишилося чимало полотен, зберігати ніде. А яка там краса! Ні, «краса» – не визначення робіт Магдаченка. Натюрморти – яскраві, соковиті, смачні. Пейзажі – живі, ностальгічні й надихаючі. Дивишся на картину й хочеш, щоб вона завжди була перед очима, щоб надихала.
Чому ми не знали про Віктора Магдаченка? Тому що довгий період свого життя він творив у Чернігові. Детально та чуйно про нього «УЦ» розповіла рідна сестра Олена.
– Наша родина з Долинського району, ми з братом там народилися. Вітя – у 1942 році. Мама наша родом з Кіровограда, батько – з Хмельниччини. Згодом батька, агронома, відправили на роботу в Созонівку, на Дослідну станцію. Там і жили родиною, ми, діти, підростали. Вітя почав малювати.
Мені здається, що він народився художником. Перший його малюнок, який помітила мама, був півень. Вона запитала, хто це намалював, він сказав, що він. Тоді йому було років п’ять. Мама була дуже вражена його майстерністю. Потім він пішов до школи й там малював. Батьки вирішили підтримати хист сина, розвивати його талант, і наша родина переїхала до Кіровограда.
Вітя навчався малюванню у Палаці піонерів. Після восьмого класу пішов до щойно відкритої художньої студії – біля спортшколи. У той період він рідше до основної школи ходив, ніж до студії. Після закінчення школи з другом Геннадієм Горбуновим поїхав в Одесу вступати в художнє училище. Обидва вступили. Але Вітя потрапив на курс кераміки. Йому це не підходило, і він покинув училище.
Брат був спокійний, м’який, не конфліктний, мені здавалося, не рисковий. Але в той період проявив себе як рішуча людина, яка прагне мети. Залишивши одеське училище, поїхав до Москви – вступати в Строгановське училище. Не вступив, але протягом року був там вільним слухачем. Потім він вступив в харківський інститут на факультет монументального живопису, який закінчив, і його направили працювати в Чернігів, у худфонд.
Складно було братові. Мама поїхала його провідати, виявилося, що живе в майстерні, спить на якихось полицях. Потім орендував квартиру, довго жив сам. Став на якийсь квартирний облік, але не був ні комсомольцем, ні комуністом. Захоплювався живописом і трошки музикою. Зрозуміло, яким він був у черзі на житло.
Як склалося у брата в особистому житті? Дві дочки від двох шлюбів. Довго не жили. Сім’ю треба утримувати, «пахати», а тут – творча людина, живописець, щось там від настрою залежить, від замовлень…
Третій його союз з журналісткою став останнім для неї і для нього. Разом були 30 років. Вона пішла з життя раніше. Доньки Віктора, здається, не оцінили талант батька і його значення в їхніх життях. Ну, так склалися обставини, їхні близькі забажали довести до дівчат певну, але не всю, інформацію про батька. Може, мої слова тепер прочитають, почують?
У Чернігові його майстерня була найбільшою – 100 квадратних метрів. Він вже давно член НСХУ, внесений до Енциклопедії видатних людей України! І раптом, як це буває, стався інсульт…
Це було на дачі, яку він часто й з задоволенням малював (на фото). Добре, що були сусіди, які побачили: щось не так! Довезли до лікарні, надали допомогу. Нам повідомили, що братові погано, ми поїхали. Не буду вдаватися в подальші подробиці. Але я забрала Вітю до себе, у Кропивницький – на його малу батьківщину.
Тут, у Кропивницькому, ми створили братові всі умови для творчості. Доглядали його – рідний же. Він навіть якісь замовлення намагався брати, але фізично не міг. Але так хотів!
Народився художником – художником і помер. Які були виставки, в яких колекціях знаходяться його роботи – не знаю. Але вони, кожне полотно, достойні і виставок, і колекцій, і вернісажів європейського рівня. Дещо – вже в галереє «Єлисаветград», дещо – поки що в родині.
Я весь простір, будинок, де живе моя родина, не прикрасила, а наповнила творами, енергією рідної людини – рідного брата, художника Віктора Магдаченка. Нам від його творів затишно, тепло.
У Кропивницькому запускають безкоштовний курс фінансової грамотності для дорослих