У селі Ясинуватка Олександрійського району на руїни перетворюється колишній маєток поміщика.
Маєток Вінберга знаходиться у числі найстаріших культурних пам’яток краю. Побудований він в еклектичному стилі. У інтер’єрі ще й досі частково збереглися ліпні прикраси стін, стелі та мозаїчна підлога.
Про це у своєму блозі пише журналістка Наталя Луценко, передає кореспондент «УЦ».
Будівля так і залишається напівзруйнованою – без вікон і дверей.
Хто і коли споруджував маєток – невідомо. Є кілька різних версій. За однією з них, перша згадка про будівлю датована 1858 роком. З архівних даних, на той час будинок належав поміщиці, доньці підполковника – дівиці Марії Миколаївні Протопоповій, яка володіла землями та мала 207 селянських душ на 60 дворів.
З інших відомостей, з 1898 року власницею садиби стала Єлизавета Володимирівна Анненкова, дружина штабс-капітана, згодом генерала Василя Федоровича Вінберга. За переказами, які й досі побутують серед місцевих мешканців, юній панянці маєток дістався як придане по заміжжю.
Самі ж Вінберги жили у Петербурзі, та Єлизаветі клімат «північної столиці» дуже шкодив, і вона часто хворіла. Тому чоловік нібито побудував для неї у Ясинуватці літню резиденцію - точнісінько такий же палац, який вони мали у Петербурзі. А будинок цей - дуже гарний, навіть занедбаний, нереставрований.
Розташований він у надзвичайно мальовничому місці, у центрі села Ясинуватка, на пагорбі. Колись при ньому був створений садибний комплекс, що включав у себе льох, стайні, склад, флігель для прислуги тощо.
Сам маєток східним фасадом повернений до річки, де була влаштована купальня для ясновельможної пані. Біля нього також простягалися тераси, на яких росли фруктові дерева. Окрім того, донині поблизу маєтку зберігся дуб, якому вже, певно, два століття.
У 1916 році Єлизавета Вінберг володіла 1012 десятинами землі на 194 двори. Проте після повалення царизму в 1917 році жителі села негайно приступили до розподілу панської землі. На час цих подій поміщик Вінберг знаходився у Петербурзі, тому селянам легко вдалося захопити володіння. Таким чином, у маєтку родина прожила до революції, а потім, за одним із переказів, виїхала в село Янів Онуфріївського району, де й завершилась її історія.
Після Жовтневої революції панський маєток реорганізували в дитячий будинок (притулок) для сиріт і напівсиріт. У 1966 році – в допоміжну школу-інтернат для розумово відсталих дітей. В ідеальному стані будівля збереглась фактично до початку 90 років минулого сторіччя.
А вже за часів незалежності, як розповідає Бандурівський сільський голова Наталя Волинець, а саме з 1997-го по 2007-й, приміщення маєтку орендував жіночий монастир. Та через людську недбалість двічі у ньому ставалися пожежі. Отож певний час цим питанням займалась прокуратура і міліція. А за два роки, у 2009-му, до сільської ради з пропозицією про оренду звернулися представники іншого жіночого монастиря. У надії, що це стане порятунком для історичної пам’ятки, за рішенням сесії, депутати передали будівлю на 49 років у оренду Українській православній церкві.
Садиба теоретично могла б стати філією Богоявленського монастиря, що розташований у селі Диківка. Однак, щоб її відновити, православним треба віднайти чималі кошти. Але зараз грошей немає.
Фото Романа Маленкова
