Проект «УЦ» «Кто крайний?» нарешті дійшов до найціннішого – до черг за здоров’ям, у яких стоять хворі люди. Нонсенс, звичайно, але це ті черги, які не оминула жодна українська родина та, мабуть, жодна людина – здорова чи хвора, без різниці.
З самого народження…
Заклади охорони здоров’я ми починаємо відвідувати з самого народження, та, власне, там і з’являємося на світ. Потім нас, ще немовлятами, носять на щомісячні огляди, потім роблять щеплення, потім дитсадок, школа, підприємства, інститути – і всюди треба пройти комісії, здати аналізи, зробити флюорографію, і все це через стояння в нескінченних чергах. А є ж ще й форсмажорні обставини, тобто хвороби, і тоді ми змушені займати в лікарнях черги вже за здоров’ям. Тоді розмови набувають зовсім незвичайного характеру: «Хворий, я буду за вами».
Стоїть черга й зараз, у дитячій міській поліклініці №1 Центру діагностики захворювань міста Кропивницького. У просторому фойє людей дійсно багато, більшість з дітьми різного віку, але особливої тисняви немає. У реєстратурі працює кілька віконечок. Як не дивно, але саме тут довелося почути найбільше оптимістичних відповідей щодо можливого життя без черг. Люди в основному знають і про реформу, і про можливість скористатися електронним записом, щоб самому обрати час для відвідування лікаря. Хоча звичка постояти в «живій черзі» таки залишається.
«Зараз у черзі стояти не обов’язково. Є ж електронна черга, і вона діє. Ми сьогодні, правда, не записалися, бо йдемо на УЗІ». «Черги тут бувають різні, дивлячись, в який день. Якщо в четвер, коли несуть діток до року, то там велика черга. А ще в залежності до якого лікаря та який сезон. До одного лікаря буває три чоловіка, а буває й більше. Тому без черг – ніяк». «Електронна черга? Не знаю. Хотілось би по-іншому, без черг, але як? Багатьом зручніше зранку, коли людина відпроситься з роботи. Ми ж прив’язані до графіку прийому лікарів». «Ми дома на комп’ютері записуємо час, і не обов’язково треба узгоджувати з лікарем. Обираєш сам зручний час і потім приходиш. Буває, що під кабінетом чекають люди, але в першу чергу приймають тих, хто записався в електронній черзі». «Ми пробували записатися в електронному вигляді, але простіше прийти. Був якийсь збій. А в живій черзі – швидше».
Звичайно, нам цікава думка й медичних працівників, і потрібно визнати, що в контексті впливу медичної реформи на організацію прийому пацієнтів фахівці висловлюються за реформу. Головна медична сестра Зоя Кузьмович переконана, що впровадження другого етапу реформи позначиться й на якості обслуговування відвідувачів поліклініки: «У 2013 році відбувся розподіл між вузькими спеціалістами й педіатрами та терапевтами. Вони організували центри, а в нас діє окрема дитяча поліклініка з вузькими спеціалістами. Тому, як тільки ми вступимо в другий етап реформи й запрацює електронна система, тоді черг не буде. Звичайно, не у всіх є вдома комп’ютери, тому можна буде записатися по телефону. Хтось буде приходити і в лікарню, але й тут, у реєстратурі, буде вестися електронний запис. Безумовно, тоді черги зменшаться, і це буде дуже добре».
І все-таки – Європа!
Як це не прикро, але зараз своєї черги повинні чекати навіть так звані тяжкі пацієнти, які потрапляють у стаціонари, зокрема й в Центральну міську лікарню, і для цього є підстави. Головний лікар Олександр Артюх намагається пояснити, як кажуть, на пальцях:
– Ми до цього йдемо, до обслуговування без черг, але обставини не завжди залежать від лікарів. Існує людський фактор. Наприклад, зараз впроваджується електронна черга, тобто запис до лікаря через мережу Інтернет. Хтось так і робить, приходить на свій час, а тут сидять під кабінетом люди, які обслуговуються по старинці. От вам і черга. Я маю на увазі сімейного лікаря, а до вузьких спеціалістів, до профільного лікаря, звичайно, черги, напевне, таки будуть. Адже виникають непередбачувані обставини, тому навіть з травмою люди змушені чекати в черзі. При прийомі в стаціонар – те саме.
Ми – єдиний терапевтичний стаціонарний заклад міста, до нас хворих направляють з усього міста, але ми завжди обслуговували і райони області, бо нікому не відмовляємо. Буває, що в стаціонар приїздить чотири, п’ять і шість карет «швидкої допомоги», і прийняти всіх хворих одночасно нема фізичної можливості.
Ми йдемо до обслуговування без черг, через той же електронний запис. Але якщо в нас у поліклініці один кардіолог і приходить кілька чоловік одразу, яких направляють сімейні лікарі, то черга буде. Те саме з ендокринологом. Потрібно узгоджувати й цей процес, але такого електронного обміну даними між лікарнями про наявність вільних місць, як на транспорті, ще нема.
Але черга – це не найстрашніше, що є, хоча й з ними потрібно боротись, тому що, якщо під дверима сидять хворі у важкому стані й чекають, – це якось не так. Важливіше в епідемічні періоди зменшувати скупчення хворих. Для цього ми теж багато робимо, і здороввідділ своїми нормативними документами теж працює на зменшення черг. Ми навіть запровадили окремі кабінети, щоб розвести інфекційні потоки. У стаціонарах це само собою, у нас приймальний покій на два входи та два виходи, і в поліклініках це саме практикується.
Виходить, що з усіх відвіданих нами центрів обслуговування громадян лише в системі охорони здоров’я ведеться системна робота над зменшенням черг, і вже маємо позитивні результати. Або будемо мати їх у найближчому майбутньому. Проте сказати, що закладам охорони здоров’я можна відпочивати на лаврах, також зарано, бо досвід показує, що навіть при наявності електронних комунікацій народ все одно буде бажати займати черги, у тому числі в лікарні. Але є й інший досвід, ділиться Олександр Артюх:
– На Заході питання електронного запису працює, як би сказати, більш цивілізовано. У них до вузького спеціаліста можна потрапити навіть через кілька місяців після запису. Люди просто не поспішають у лікарню, тому у них, звичайно, і немає черг. А у нас менталітет інший, ми ж вийшли з СРСР, у нас ледве щось засвербіло, значить, ми сьогодні ж повинні потрапити до лікаря. Це ми так думаємо, що потрібно лише сьогодні, а можна й не поспішати. Звісно, якщо не гострий випадок. Але для цього й повинен працювати сімейний лікар, для цього потрібно, щоб змінилися й наша свідомість, і наше ставлення до власного здоров’я.
Хто знає, скільки часу потрібно, щоб ми дійсно позбулися нестримного бажання навіть хворими стояти в черзі, але є куди розвиватися й системі охорони здоров’я. Наприклад, дати можливість сімейному лікарю звільняти хворих від роботи лише на підставі телефонного чи електронного спілкування, а не змушувати людину нести нежить у лікарню. Можуть бути й інші варіанти – та ж дистанційна діагностика чи лікування, але потрібно набратися терпіння. Слава Богу, що не в черзі.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...