Ми пишалися тим, що винайшли назву витворам мистецтва нашого земляка – «касьяновські вази». Пишалися знайомством з Юрієм Касьяновим і тим, що пощастило побувати на двох (на жаль, всього двох) його виставках. Автор унікальної техніки виготовлення керамічних виробів помер у символічний день – 26.06.2026.
Коли рідні та друзі трішки заспокоїлися після втрати ми згадали Юрія Володимировича. Навколо його імені, історії його життя було чимало чуток і навіть пліток. Як відомо, про покійного або добре, або нічого, крім правди. Перевагу віддали правді.
Артем Стрижаков вважає себе другом Касьянова. Познайомилися, коли молодий бізнесмен винаймав офіс у бізнес-центрі «Барва»:
– Спочатку в нас були партнерські стосунки, як між орендодавцем і орендатором. Деякий час я його побоювався, тому що Юрій Володимирович як людина творча, педантична і перфекціоніст зробив мені зауваження. Перехожим заважали дроти від колонок мого магазину, і мені довелося вислухати досить жорсткі зауваження. Це я запам’ятав на все життя. Він був вимогливим та інколи різким. Це було важливо для справи, якою він займався.
Поступово наше партнерство переросло у дружбу. Почалося з партії на більярді. Потім – щирі, душевні бесіди. Мені як молодшому було цікаво слухати історії з життя людини з багатим життєвим досвідом. У нас співпали інтереси. Я часто приїжджав до нього в Новоархангельськ. Юрій Володимирович був чудовим мисливцем і рибалкою. Ми з ранку на катері виходили на річку, добували качок, ловили рибу. Після цього господар готував смачнющу шурпу або юшку. І знову – розмови, спогади, плани.
В нас достатньо велика різниця у віці, але це у спілкуванні не було помітно. Ми були наче однолітками. Я відчував його тепле ставлення до мене і так само тепло ставився до нього. Я втратив друга.
Вікторія Касьянова, дружина Юрія Володимировича і мати їхньої спільної дочки згадала, як починалися їхні стосунки, яким він був керівником, чоловіком і батьком. Каже, що його творча натура позначалася на всьому, чим він займався, навіть на бізнесі:
– Разом працювати ми почали у 1995 році. «Барва» тільки почала відбудовуватися, я була головним бухгалтером. У нашого керівника був талант згуртовувати людей, об’єднувати їх навколо себе і спільної справи, викликати довіру до себе. На цьому будувався бізнес. Працювати у Касьянова було комфортно. Він був чесним по відношенню до кожного. Переконана, ніхто не наведе приклад, коли когось у «Барві» образили, обійшлися нечесно. Тому що такого не було.
Одружилися ми у 98-му. Народилася дочка. Юрій хотів сина, як багато чоловіків, але донці був неймовірно щасливий, вона його єдина дитина. Він і ім’я їй дав – Юлія Юріївна. Займався з нею малюванням, разом ліпили з пластиліну, потім з глини. Перша виставка її кераміки була у Верховній Раді. Батько дуже пишався. Юля росла у строгості. Батько її не балував. Кишенькові гроші заробляла самостійно. Захопилася програмуванням, навчалася цьому, живе у Великобританії, працює.
Він дуже любив гостей, був гостинним і хлібосольним. Коли хтось обіцяв приїхати, він натхненно готувався до приїзду. Моїм обов’язком було закупити продукти, в цьому мені була повна довіра. А готував Юрій сам. Це було неймовірно смачно, красиво і з душею. Ще й експериментував. Якщо м’ясо – додасть чи абрикос, чи сливу, чи ягоду. Плюс подача. Це теж було витвором мистецтва. Не просто викладав страву на блюдо, а прикрашав ледве не квітами. Кулінарія була таким само творчим процесом, як виготовлення ваз.
Юрій був гарним сім’янином. На жаль, безвідповідально ставився до свого здоров’я. Виставка в музеї «Місто семи імен» його надихнула. Він став активніше творити. Моїм завданням було забезпечити його матеріалами, а все інше – від ескізу до готового виробу – він. На жаль, учнів не залишив. Чи повторить хтось його техніку?
Стан погіршувався. Приїхала Юля, встигла поспілкуватися з батьком. За день до її від’їзду Юрій помер. За його бажанням тіло кремували. Хто захоче пом’янути, можна поставити свічку за упокій душі.
На запитання, чи можна зараз купити вазу Касьянова, Вікторія відповіла: «В мене навіть думки не було продавати вази». Згадалося, як в інтерв’ю «УЦ» Юрій Володимирович пояснив, чому виготовляє саме вази: «Тому що ваза – це квіти, а квіти – це радість, щастя, любов і життя». Ну так, все це не продається.
Фізична ідентифікація: кому треба проходити, а кому ‒ ні?