В магазинах, перукарнях, лікарнях і агрофірмах працевлаштовуються на Кіровоградщині переселенці. Толкові хлопці й дівчата потрібні й нашим рестораторам. Наприклад, Артем Севастьянов влаштувався офіціантом в піцерії «Старе місто» на вулиці Генерала Жадова в Кропивницькому.
А в Харкові працював у логістичній компанії «Делівері».
– Завідував складом. Хороша робота була. І щодо зарплати нас не кривдили. Правда, маю освіту лісника, ще й техніка-механіка сільськогосподарської техніки, та то – не моє.
Ніч на 24 лютого Артем не забуде ніколи.
– Я вдома був, в орендованій квартирі. З друзями. Засиділися. Полягали спати о третій. Раптом одному з нас подзвонили знайомі: війна! Відчинив вікно. Вибухи! Кілька днів ми ховалися в підвалі. В магазинах ще можна було купити харчі, хоча й штовханина… Мародери трощили тютюнові кіоски, грабували. Та знайшлися мужики, які організувалися для патрулювання, ловили злодіїв, примотували до стовпів.
До Кропивницького добирався з родичами на їхньому авто.
– Сімнадцять годин їхали. Сім годин у заторі під Кременчуком простояли. Тут наші родичі живуть. І мене прийняли. Кажуть, тут, у Кропивницькому, якась велика людина похована, і через це війна сюди не дійде, – Артем чув місцеву легенду чи то про ченця, чи то про священника, який після смерті оберігає наше місто від бід.
Робота в «Старому місті» молодому чоловікові подобається.
– Колектив хороший. І Вікторія Павлівна добре ставиться до нас, – Артем хвалить свою начальницю. – Я й у Харкові, бувало, подумував: а якщо піти в офіціанти? Я в селі народився й виріс, роботи ніякої не боюся.
Він підтримує зв’язок з товаришами, які залишилися в Харкові. Те, що чує від них, – жах. Обстріли, обстріли… Звісно, скучає за рідними місцями. Але планів на повернення не складає. Не час.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...