Антарктида чекає на кропивничан

На льодовий материк наші земляки потрапляють не вперше. На станції «Академік Вернадський» побували вже двоє мешканців нашого міста. Є там і покажчик кілометражу до нашого міста. Раніше він вказував на Кіровоград, але нещодавно його замінили на Кропивницький.

Романтика Південного полюсу манить багатьох, і от серед 14 учасників 28-ї експедиції свою першу зимівлю скоро проведуть синоптик Дмитро Кричун та системний адміністратор Сергій Салло. Про те, яким вітром занесло кропивничан до лав антарктичної експедиції, ми поговорили з Дмитром буквально за день до його від’їзду до Південного полюсу.

До того як стати метеорологом він був льотчиком. Закінчив льотну академію, декілька років працював штурманом в авіакомпаніях нашого міста та столиці. Потім став синоптиком кропивницької метеостанції. Про відбір на станцію він дізнався із соціальної мережі й одразу подав заявку.

– Пишуть, що відбір у лави 28-ї полярної експедиції був суворий. Через що прийшлось пройти?

– Не знаю, наскільки суворим, але відбір був довгим, враховуючи те, що заявку я подав ще у вересні минулого року, а саме рішення отримав у лютому. Потім була співбесіда з психологом, а потім у Києві вже відбувалося навчання, після якого остаточно вирішувалося, хто поїде.

– Коли зустрілися в Києві з командою, з якою вирушите в Антарктиду, встигли здружитися?

– За тиждень не встигли. За цей період ще важко зрозуміти, що то за людина, та сподіваюсь, що психологи, які нас відбирали, спрацювали професійно. Відібрали тих, хто працюватиме як єдина команда. Розповідали про ситуації, що можуть скластися під час роботи. Усі вони стосувалися техніки безпеки. А про те, що можуть виникнути проблеми зі стосунками з людьми в замкненому середовищі, не розповідали. Мабуть, на щастя, таких випадків на українській станції не було.

– Яку маєте виконувати роботу?

– Спостерігати за океаном і повітрям – це якщо просто. Потрібно міряти температуру води, спостерігати за нею, за льодовим покривом, за всім, що стосується океану. А ще гідрометеорологічними дослідженнями щодо погоди. Кожні три години маємо надавати дані у Всесвітню мережу про температуру, тиск, вітер, опади, хмарність – усі параметри, які є стандартними у світі. Тобто все, що робиться й на наших метеорологічних станціях. Тільки все те буде проходити в інших, більш суворих умовах.

– Окрім роботи потрібен і відпочинок. Що передбачено для цього?

– На станції є навіть бар. Є більярд, бібліотека, кінотеатр. Це такі розваги, коли немає погоди. А коли нормальна погода, то можна грати у футбол. І навіть проводяться чемпіонати між станціями. Найближча до української станції – американська, приблизно 50 кілометрів. Ще, хоч і далеченько, британська. Як нам пояснили, між станціями завжди є зв’язок. Можна на снігоході за декілька годин дістатися до сусіднього поселення зимівників. Можливо на лижах вийти на риболовлю. Але тільки групою. Хочу трохи там помандрувати, побачити антарктичний край.

– У цій експедиції не буде жінок?

– Так. У нас буде тільки чоловіча компанія, будемо якось справлятися без жінок. До речі, зараз на станції є три жінки. У цьому сезоні було дев’ять кандидаток, але вони не пройшли в список, навіть у додатковий.

– Ви відправляєтесь за десятки тисяч кілометрів від рідних.

– Сім’я на мене буде чекати через рік. Вони мене зрозуміли, раді за мене, адже я хотів цього. Я мав за мету відправитись на Південний полюс. Як нам пояснили, Інтернет на станції є. Усі додатки, які дозволяють спілкуватися з іншими континентами, є. Тож можна буде спілкуватися із рідними за допомогою супутника. Мобільного зв’язку там немає.

Вже з першого квітня Дмитро та Сергій мають приступити до роботи. Добиратися будуть через Чилі, Аргентину, а далі – українським кораблем.