Дві «Австрійки» в строю

«Австрійки» – два спеціалізовані евакуаційні автобуси, зроблені й закуплені для вивезення наших поранених хлопців із зони бойових дій. Названі вони на честь загиблої під час автокатастрофи нашої землячки, парамедикині Наталії Фраушер.

У Наталії був позивний «Австрійка». Вона була учасником АТО у 2014-2015 роках. Потім жила в Австрії, мала там родину. Та від початку повномасштабного вторгнення також не змогла стояти осторонь і повернулася до України, служити в ряди «Госпітальєрів». Вона загинула під час евакуації поранених. Тоді спецавтобус зіткнувся із вантажним автомобілем КрАЗ. На сьогодні ці два спецавтобуси вивезли тисячу поранених захисників України. До речі, 26 травня 2023 року на базі гімназії «Ерудит», де навчалася Наталія, на її честь встановили пам’ятну дошку.

Про роботу спеціалізованих автобусів ми вели розмову із В’ячеславом Запорожцем та Яною Зінкевич.

В’ячеслав Запорожець був бізнесменом. Доларовим мільйонером. За лічені години перетворився з керівника будівельної фірми на волонтера. Чоловік впевнений, що його місія – рятувати людей та допомагати їм. Перший день війни В’ячеслав зустрів у столичній реанімації. Коли опритомнів від наркозу після планової операції, чоловікові було складно повірити, що повномасштабний наступ росії – не жарт.

Яна Зінкевич – українська медик-доброволець. Очільниця Медичного управління та реабілітації бійців Української Добровольчої Армії (до 2016 року – Добровольчого українського корпусу «Правий сектор») під час війни на сході України. Починаючи з 2014 року, особисто витягла та врятувала більше двох сотень поранених українських солдатів з передової. Створила медичний батальйон «Госпітальєри», що з часу врятував понад 2500 поранених українських воїнів та цивільних осіб з передової, та протягом тривалого часу керувала ним. Після перенесених операцій та реабілітації пересувається в інвалідному візку.

– Ви ще влітку минулого року облаштували автобус для перевезення поранених і назвали його «Австрійка». Що б ви зараз хотіли переробити в ньому?

В.З.: – Коли спецмашина із Наталкою попала в аварію, ми були на тому місці вже за десять хвилин. Гарна, дуже гарна дівчина, на жаль, загинула. За два тижні ми обладнали реанімобіль і назвали його «Австрійка» на честь Наталки. З госпітальєрами домовилися, що не будемо використовувати це в якості реклами. Це й не потрібно. Ми робимо свою справу, вважаю, що цього достатньо. Назва просто на честь гарної дівчини. А про переобладнання спецавтобусу поки мова не йде. Поки все влаштовує.

– З перших днів війни ви перетворили своє житло на госпіталь…

В.З.: – Поблизу аеропорту «Бориспіль» у мене є великий будинок із облаштованим підвалом. Як інженер та власник будівельного бізнесу, я одразу зводив житло з бомбосховищем. Там в перші тижні оборони Києва постійно перебувало близько 100 людей. Зараз він використовується як реабілітаційний центр. Там перебувають ті, у кого провели ампутацію частини тіла.

– На чому сьогодні концентруються госпітальєри?

Я.З.: – Команда госпітальєрів, а це 550 парамедиків, за час повномасштабного вторгнення врятувала більше 5500 людей. П’ятеро госпітальєрців пройшли полон, двоє ще залишаються в лапах рашистів, троє загинули. Наша команда щомісяця проводить тренінги для лікарів і цивільних, які хочуть опанувати навички меддопомоги. За цей час близько 10 тисяч українців пройшли ці курси.

– Яка має бути оптимальна кількість спеціалізованих автобусів і чим вони мають бути оснащені?

Я.З.: – Якомога більше. І має бути реанімаційне обладнання. У Наталкину ротацію вони спасли життя приблизно 150 українським воїнам. Саме на цих автобусах вдається робити дальні евакуації, коли поранені по сім-вісім годин знаходяться в дорозі. Обслуговувати за один рейс можливо до тридцяти поранених. Техніка мобільна. На новий автобус збирали мешканці України. Зібрали більше 30 тисяч євро. На обладнання ще витратили близько двох мільйонів гривень. І тепер цей, вже другий автобус з ім’ям «Австрійка» рятує життя наших воїнів.