Збірна обмежених можливостей

Національна збірна України з футболу провалила два матчі після непоганого початку турніру в дивізіоні В Ліги націй – перемоги над Угорщиною (0:1) та нічиєї з Грузією (0:0). В номінально домашніх поєдинках у Словаччині українці програли суперникам із Північної Ірландії (0:3) та Угорщині (1:2). У наступних іграх із Північною Ірландією в Белфасті та Грузією в Трнаві, які відбудуться 14 та 17 листопада, потрібно взяти 6 очок, щоб претендувати на перше та друге місце в групі. Нині команда Антоніо Мальдери відстає від північноірландців на 4 пункти й від угорців на 3 очки. Далі все залежатиме не тільки від «синьо-жовтих», але й від результатів суперників.

Думками стосовно першого офіційного випробування нового тренерського штабу української збірної футбольний експерт, викладач тренерських курсів Центру футбольної освіти та лідерства Української асоціації футболу Віктор Догадайло.

– Безумовно, Андреа Мальдері було дуже непросто. Ще перед офіційними матчами у Лізі Націй команда втратила декількох провідних виконавців – Зінченка, Маліновського, Довбика, Ярмолюка та молодого форварда Степанова, який добре проявив себе в чемпіонаті Нідерландів. А вже під час цього 12-денного збору ушкоджень зазнали Миколенко, Судаков і Зубков, два попередження у попередніх зустрічах не дозволили зіграти в останньому матчі Матвієнку та Сікану. Тож грати довелося в переважно представникам Української Прем’єр-Ліги. І якщо в першій зустрічі з угорцями Мальдері вдалося гарно налаштувати команду та досягти успіху, то далі все складалося гірше та гірше. Італійський фахівець після вдалого дебюту вирішив піти важким шляхом експериментів, роблячи постійні кардинальні зміни в складі. Нічию проти Грузії ми ще сприйняли як стратегічно непоганий результат, хоча гра була абсолютно невиразною. Але далі сталися абсолютний провал із Північною Ірландією, коли не працювало майже нічого, та прикра, можливо не дуже заслужена, поразка від збірної Угорщини. Як би там не було складно, але роботу тренера оцінюють за результатом. А він нині негативний.

Ліга Націй – це ж не якийсь там прохідний турнір, в якому грають контрольні матчі, щоб оцінити стан виконавців. Це офіційні змагання, які впливають на рейтинг, а в разі потрапляння до двійки найкращих у своїй групі з’являється шанс на додатковий плей-офф до наступного чемпіонату Європи. Нині ж ми радше боремося за збереження місця в дивізіоні В, ніж вирішуємо головні завдання. Україна, посідаючи третє місце, вже опустилася в третій кошик при майбутньому жеребкуванні відбору до Євро 2028. А це, як розумієте, змусить нас грати у відбірковому турнірі з дуже потужними суперниками із першого та другого кошиків й відповідно зменшить шанси на участь в чемпіонаті Європи. Ну й без додаткового плей-офф, який, нагадаю, дозволив пробитися нам на Євро 2024, залишаємося при такому підсумку Ліги Націй. Але Мальдера після того, як команда набрала чотири очки, почав занадто ризиковані експерименти, які позначилися на результаті.

З одного боку, можна похвалити італійського фахівця за те, що вдав шанс дебютувати таким молодим футболістам, як Крупський, Краснопір, Хлань й в меншому ступені – Драмбаєв та Варфоломєєв. Та й виклик Сікана, який забив єдиний вирішальний м’яч у ворота угорців, також був логічним.

Та при позитивних моментах і гарному мікрокліматі в збірній поки що Мальдері не вдалося створити команду з менталітетом переможців, яка б демонструвала якісну гру протягом усього матчу, а не фрагментарно, як у першому таймі у другій грі з угорцями, яка багато створювала б в нападі, гарно протидіяла б організованому захисту суперників, не припускалася б постійних помилок у захисті, через які нам забивали майже однакові голи, не втрачала б концентрацію на хвилі успіху, як із тими ж угорцями, коли нам забивали другий гол. Ну й поки що важко визначити, який стиль гри нашого головного тренера. Та й взагалі важко щось визначити за такої постійної ротації складу, коли гравці не відчувають впевненості й вимушені щоразу підлаштовуватися під нові тактичні зв’язки. Це добре, що тренери за ці 14 днів переглянули багатьох футболістів і оцінили їхній рівень. Та, на жаль, це не принесло збірній України того результату, якого від неї всі чекають.

Зараз, якщо говорити про принципи побудови команди, ми вже пройшли етап формування й перебуваємо на другому етапі – бродіння. Це коли кожен гравець виходить на поле й прагне себе показати індивідуально. Коли ж футболісти відчувають впевненість, налагоджують взаємодію та з’являється відчуття ліктя, то наступає етап заспокоєння. Це відбувається, коли з’являється основна обойма команди із 20 – 25 футболістів та приходить розуміння того, яким чином можна виконувати серйозні завдання.

Ну а далі наступає четвертий головний етап – стабілізація. Тут вже все зрозуміло – склад за невеликої ротації, стиль гри та засоби досягнення переможного результату. Цей шлях разом із гравцями повинен пройти кожен тренер. І він непростий, що ми бачимо на прикладі такого досвідченого фахівця, як Юрген Клопп у збірній Німеччини. Він взагалі викликав 40 гравців й грав по два матчі різними складами. Ну й цей експеримент поки що успіху бундестім не приніс. А у німців значно більший вибір, й вони можуть собі дозволити навіть пожертвувати Лігою Націй заради формування боєздатної збірної на відбірковий турнір. Ми ж такої розкоші собі дозволити не можемо.

І тут ще психологічний аспект важливий. Не можна тримати футболістів у атмосфері невизначеності. Кожен же готується морально. А коли в останній момент дізнаєшся, гратимеш чи ні, то це не сприяє вдалим діям на полі. Тут же й фактор помилки виникає. Гравець боїться помилитися, знаючи, що це може вплинути на наступний матч. Ну й від цього футболісти бояться ризикувати. Може й тому зі збірною Грузії, коли в складі змінилося 10 гравців, ми не побачили активної гри в нападі. А потім вже з Північною Ірландією футболісти вийшли якимись знервованими, без концентрації та, можливо, переоцінили власні можливості. Такі помилки, яких припустилися захисники й особливо Різник, на рівному місці не виникають. І потім, вони говорили, що зараз дуже багато приділяли теорії. Але, коли кожного разу виходить новий захист, а помилки виникають однакові, то це свідчить не тільки про незлагодженість, а ще й про невпевненість, коли немає взаєморозуміння.

Що ж стосується цього нового формату із чотирьох матчів поспіль, то, гадаю, що в УЄФА зрозуміють його помилковість. Згідно з науковими дослідженнями, оптимальний час відновлення гравця – 72 години. І саме виходячи з цього є так звані тренувальні мікроцикли підготовки, які дозволяють нормально підготувувати футболістів до наступної зустрічі. А за такого графіку часу на відновлення та й на тренувальну роботу просто не вистачає. І може, хорвати й програли англійцям – 0:7 через те, що просто повністю не відновилися. Тому у даному випадку моя думка однозначна, що дуже багато – чотири гри. Нормально було б три гри, а ідеально – два матчі, як було раніше й як буде в листопаді.

Якщо ж повернутися до гри української збірної, то, напевно, найкращим із усіх поєдинків, як мені здалося, був перший тайм у другому матчі з угорцями. Наша команда створила за статистикою на півтори голи, а суперники не мали жодних шансів. Та це був чи не вирішальний матч. І можливо, Марко Россі, який працює з угорцями вже вісім років, намагався таким чином приспати своїх суперників, щоб увімкнутися вже в другому таймі. Вони грали чотири матчі з невеликою ротацією й тому потрібна була різна інтенсивність. Хоча, якби українці краще використовували свої шанси, то цей план наставника суперників можна було зруйнувати. А так гості вистояли до перерви, а на початку другого тайму увімкнули повну потужність й таки змусили нашу оборону припуститися позиційної помилки. Далі ж угорці знову перейшли на енергозберігаючий режим у намаганні втримати мінімальну перевагу. Та їм знову, коли господарі були в ейфорії від того, що відігралися, вдалося провести ще одну разючу атаку. Й знову хлопці Мальдери не відчули цього моменту, а тренери не закликали їх до повної концентрації. І це ще одна суттєва проблема нового тренерського штабу, якому точно не вистачає досвіду саме таких матчів.

 Поки що переживаємо етап зростання й відповідних помилок, коли будується фундамент такої споруди, яка б виявилися міцною під тиском будь-яких суперників. На жаль, це відбувається в офіційних матчах. Нині рівень української збірної саме такий, який не дозволяє претендувати на миттєвий злет і яскраві перемоги. Але до листопада, можливо, одужають та відновляться лідері, такі як Зінченко з Маліновським та Ярмолюком, які більше підходять під ігрову концепцію Мальдери. Гадаю, головний тренер після цих чотирьох матчів визначився й з тими, хто буде потрібен у майбутньому. Моментами ми й зараз бачили доволі непогану гру. Коли ж настане етап стабілізації, то, сподіваюся, прийде й стабільний результат. Сподіваюся, реально поборемося за шість очок у двох матчах, які залишилися, й зможемо претендувати на кращий результат, ніж третє місце. Українці ж – невиправні оптимісти й завжди вірять в найкраще.