Сказали: «Ти – в СЗЧ». А він ніколи не служив

Персонажем сюрреалістичного фільму почувається 50-річний переселенець Володимир Романенко. Де-факто ніколи не служив у війську, після евакуації з Краматорська перебуває в Кропивницькому, доглядає за немічною матір’ю. Де-юре ж вважається військовослужбовцем, учасником бойових дій. Віднедавна його розшукують як порушника, який самовільно залишив частину. А він все доводить, що ніколи автомата в руках не тримав.

Ось що Володимир Романенко розповів «УЦ»:

– Кілька місяців тому з матір’ю перебрався в Кропивницький. У Краматорську ми втратили житло. Тут звернувся в Прозорий офіс, щоб зареєструвати себе й матір як ВПО, отримати довідки, оформити соціальну допомогу. В допомозі – дві тисячі гривень на місяць – мені відмовили. Сказали, не маю права, бо отримую великі доходи. Я здивувався: «Які ще доходи?» І почув, що, згідно з інформацією з податкової, служу в ЗСУ і отримую велику зарплату, бойові, понад сто тисяч гривень на місяць. Отже, мені відмовили в допомозі. І порадили звернутися в податкову. Звернувся. Кажу, ніколи не служив в армії, як судимого мене виключено з військового обліку, про що є запис у військовому квитку. А мені кажуть, що мої персональні дані – прізвище, ім’я, по батькові, дата народження й ідентифікаційний номер – вказують на те, що служу в ЗСУ.

Ще до евакуації в Кропивницький я звернувся в паспортну службу у Краматорську, шоб обміняти паперовий паспорт на ID-картку. Там сказали, що на мене вже оформлено ID-картку, в Сумах. Я зайшов у свій акаунт в «Дії» і побачив ID-картку з чужою фотографією. Не знаю, що то за чоловік. Я зробив скан-копію.

І згадалося мені, що коли отримував у Краматорську гуманітарну допомогу, у мене взяли документи і зробили з них копії. Мабуть, хтось на підставі тих копій і отримав ID-картку на моє ім’я.

Я заходився скаржитися в Державну міграційну службу. Чотири місяці тривало розслідування. Нарешті ДМС повідомила мені, що сталася помилка. Мовляв, якась особа звернулася до них, щоб видали їй ID-картку взамін загубленого паперового паспорта, а вони, не перевіривши все як слід, і видали тій особі ID-картку. Також мені повідомили, що ту ID-картку анульовано. А мені в Краматорську видали справжню, з моїм фото. Тоді ж у «Дії» замінили фото на моє.

Я вже й забув би про те непорозуміння. А в Кропивницькому з’ясувалося, що проблема не зникла. Нещодавно звернувся в поліцію із заявою про крадіжку в мене телефона. Поліцейські запропонували поїхати з ними.

Гадав, поїдемо на місце злочину. А відвезли у військову частину. Завели і: «Приймайте, сезечешника привезли». «Та який я сезечешник!» – заперечував я. Військові посміхнулися: «Тут всі таке кажуть». Я за матір хвилювався. Їй 79 років, після двох інсультів себе не може обійти, все на мені. Зателефонував у поліцію, попросив поїхати до матері, подивитися, як почувається. І поліція їздила. А я тим часом добивався до командування частини, щоб мене вислухало. Командир вислухав і каже: «Розумію тебе, але твій ідентифікаційний номер вказує на інше. Ти – в СЗЧ, залишив частину в Курській області». Показую свої довідки. «Як міг бути в Курській області, якщо ці довідки тут, у Кропивницькому, збирав?» Мене майже дві доби тримали. Не збиралися й відпускати. Допомогла колишня дружина, найняла адвоката. Він мене й визволив. Наполіг, щоб військові зробили запит в частину, звідки я нібито втік. Частина прислала фото військового, якого розшукує. Він виявився зовсім не схожим на мене. Але персональні дані у нас – однакові.

Податкова відповіла на моє звернення, що у військовій частині, де числюся, проводиться перевірка. Чекаю висновків. Тим часом мене будь-якої миті можуть затримати через СЗЧ, якого не вчиняв. Хто подбає про мою матір?

Я звернувся в Кропивницькому у бюро первинної правової допомоги. Там від мого імені склали заяви в Міноборони і ДБР. Сподіваюся, там розберуться, і мій ідентифікаційний номер належатиме тільки мені.

Й самому цікаво: навіщо іншій людині знадобився мій код? Чи, може, тієї людини й не існує, а її вигадали, щоб отримувати за неї зарплату?