У Голокосту ювілеїв не буває

Таких місць масових убивств євреїв за часів гітлерівської окупації України навіть не сотні, тисячі. Величезні могили, як у Богданівці та Бабиному Яру, колодязі з десятком тіл, як у Новомиргороді та Вільшанці. Серед них – село Хащувате, де 80 років тому 16 лютого 1942 року прийняли мученицьку смерть понад тисячу жінок, старих та дітей. Точніше, 378 дітей…

Після того, як у 2013-14 роках був збудований Меморіал Хащуватської трагедії та висаджений Парк Пам’яті, про колишнє єврейське містечко дізналися, нарешті, і в усій Україні. Десятки статей, відеорепортажів, публікацій у соц­мережах та екскурсій зробили свою справу. Меморіал рішенням Кабміну включено до списку «історичних пам’яток місцевого значення». Тепер за долю цих 55 соток, які стали вічною спільною могилою, можна бути спокійним.

Завдяки кропіткій роботі крає­знавця та історика Василя Даценка та співробітниці СБУ Марини Губанової (Яковенко) стали відомі подробиці того чорного дня в історії Хащуватого та багатьох подальших подій. Оприлюднено імена катів та їхніх посібників. Майже відновлено повний перелік жертв. Триває листування з Рівою Ташлицькою (Вірою Левицькою), єдиною, яка вижила тоді, її доля – готовий сценарій для неймовірного фільму. Але архівна робота не закінчена, тринадцять томів «хащуватських» справ чекають на ретельне розшифрування…

Двічі на рік – 16 лютого та 9 травня – тут відбуваються мітинги-реквієми, їхні неодмінні учасники – учні місцевої школи. Двічі на рік вони декламують поетичні рядки, що беруть за душу. Приходять селяни, представники місцевої влади, гості з Кропивницького, Одеси, Києва, Херсона, Дніпра. Приїжджають нащадки хащуватців із усього світу – від Аляски до Австралії. Головний рушій та організатор цих заходів – директор школи Олена Михайлівна Вдовиченко (на фото).

До речі, приємним сюрпризом для школярів та їхнього директора стала нещодавно видана книга «Праведники народів світу. Україна», яка вийшла у видавництві «Наш Формат» за ініціативи Єврейської конфедерації України, Меморіального центру Голокосту Бабин Яр та Євро-Азіатського єврейського конгресу, й була передана до Хащуватого президентом ЄКУ Борисом Ложкіним. Є в книзі й сторінки, присвячені Юхимові та Валентині Левицьким – рятівникам Ріви Ташлицької.

Для організаторів дуже важливо, щоб на кожному мітингу з’являлися нові учасники. Навіть незважаючи на закриті пандемією та війною кордони. Цього року до «хащуватського кола» увійшли рабин Моше Реувен Асман з Києва, представник Об’єднаної єврейської громади України, керівник масштабного проєкту з встановлення пам’ятників на місцях масових розстрілів Віталій Камозін, відомий в Україні та за кордоном авіатор та меценат Леонід Шмаєвич із дружиною Галиною Кузьменко, директор обласного Музею мистецтв Тетяна Ткаченко-Суханова.

Творців Меморіалу представляли Леонард Лідберг (Одеса) та Віктор Бевзенко (Хащувате). Помітно хвилювалися, виступаючи, мер Гайворона Роман Валуйко та сільський староста Сергій Манзюк. Саме їхніми стараннями була упорядкована дорога біля Меморіалу. Традиційну молитву в пам’ять про душі безневинно вбитих прочитав рабин Дан Закута (Кропивницький).

Усе було як завжди – багато хвилюючих слів, багато сліз, багато квітів та пам’ятних камінців. Так само було й рік, і десять років тому. У трагедій Голокосту немає ювілеїв, є тільки пам’ять, вона вічна, як води Південного Бугу, які мчать уздовж древніх валунів та перекатів.

Фото Ірини Мармер.