«Мені сказали: він же не в бою загинув»

Вони загинули не в окопах і не від ворожих обстрілів – в тилу від пневмонії. Їх поховали тихо. Ні похоронних процесій через усе місто, ні промов чиновників. Були, щоправда, представники ТЦК – вручили родичам прапори, придбані тими за свої гроші. Рідні й близькі померлих вважають, що смертям можна було запобігти. Розслідування «Бабеля» про полк «Скеля», опубліковане наприкінці червня, зміцнило цю їхню упевненість.

З кропивничанкою Анастасією Полєвою ми познайомилися пів року тому через трагедію – помер 34-річним її чоловік Віталій Салтан, військовослужбовець полку «Скеля». Він не прослужив й місяця: мобілізували 26 січня нинішнього року, помер 22 лютого.

31 січня Віталій повідомив Анастасії, що погано почувається. Відправив їй голосове повідомлення. Вона почула, як кашляли хлопці, які перебували поряд з чоловіком. За словами Анастасії, три тижні Віталій просився госпіталізувати його, та марно.

– Віталик щодня просив відвезти його в лікарню: «Не витримую, везіть хоч у наручниках, якщо думаєте, що втечу». У частині йому міряли температуру. Термометр показував понад сорок градусів. Писали 39,2, збивали температуру. У ніч на 16 лютого Віталика нарешті відвезли в цивільну лікарню міста Кам’янського. Він перед тим мені зателефонував: «Непритомнію, мені погано». Потім повідомив, що привезли його у сьому лікарню. Я туди зателефонувала. Просила контакти лікаря. Мені дали телефон реанімації, бо Віталія поклали в реанімацію, під кисневу маску. Зв’язалася з лікарем: «Чи можна приїхати до Віталика?» – «Приїдьте, можливо, йому полегшає, коли вас побачить». Ми з Віталиковою мамою, Катериною Василівною, зібралися, найняли машину, поїхали. Знайшли сьому лікарню, зайшли до Віталика. Жахливий вигляд. Дихав через кисневу маску. Дуже схуднув, блідий, не міг підвестися з ліжка, навіть мене не впізнав спочатку: «А, це ти». – «Так, Віталичок, ми приїхали». Взяла його за руку, йому важко голову повернути, важко дихати. Чадом від нього чути було, вони топили буржуйками, це теж дало по його легенях. Я винайняла в Кам’янcькому житло, а Віталикова мама поїхала додому. 22 лютого о дев’ятнадцятій тридцять чотири мені зателефонував лікар: «Настя, погані новини, Віталик помер». Я викликала поліцію. Приїхала слідчо-оперативна група. Потім з Віталиковою мамою звернулися в прокуратуру у Кам’янському.

У тому ж лютому Віталієва рідня дізналася про ймовірну причину його смерті.

– У ТЦК Катерині Василівні сказали, що є свідоцтво про смерть. Вона запитала, що там написано. Відповіли: серцево-легенева недостатність, пневмонія.

Невдовзі після смерті Віталія Салтана поліція порушила кримінальну справу, стаття – про умисне вбивство, попередній висновок – природна смерть. Це – стандартна процедура, коли йдеться про смерть молодої здорової людини. Зазвичай у таких випадках слідство завершується висновком про «відсутність складу злочину». Рідні й близькі Салтана з цим незгодні. На думку Анастасії Полєвої, слідство почалося в неправильному напрямі, мало б бути провадження за статтею «Службова недбалість». Анастасія має на увазі недбалість військових, які не організували своєчасну госпіталізацію Віталія. Щоб слідство було об’єктивним, рідні померлого залучили адвоката, який і представляє їхні інтереси в спілкуванні з державними органами.

Про це Анастасія розповіла «Україні-Центр» на початку березня. Чоловікове тіло ще лежало в морзі – рідня не забирала його, наполягаючи на проведенні незалежної судово-медичної експертизи.

І от через пів року знову спілкуємося з Анастасією Полєвою. Звісно, згадуємо про опубліковане «Бабелем» наприкінці червня розслідування «Штурмовий полк «Скеля» має бойові заслуги і добре забезпечення. А ще, кажуть очевидці, там катують і забивають людей на смерть». Коротко для тих, хто не читав: «Бабель» нарахував 26 небойових смертей новобранців у навчальних центрах та тилових локаціях полку з осені 2025 по весну 2026 року; офіційними діагнозами найчастіше вказано пневмонію та серцево-судинні захворювання, але родичі та свідки заявили про погане медичне забезпечення, несвоєчасну допомогу та ознаки фізичного насильства; опитані «Бабелем» військові та рідні мобілізованих розповіли про жорстоке поводження на першому розподільчому пункті під назвою «Курятник». Ідеться в розслідуванні «Бабеля» і про Віталія Салтана, і ще про одного з кропивничан, померлих під час служби «Скелі».

«Побита голова, подерті руки, стесаний поперек, брудні й перебиті пальці. У такому стані до лікарні Кропивницького в січні 2026-го прийшов 35-річний Олександр Семенов. Він розповів, що втік з 425 окремого штурмового полку «Скеля», де з нього знущалися, били, прив’язували до квадроцикла і тягнули по землі. На відео, яке зробили місцеві лікарі, чоловік сказав, що став свідком щонайменше дев’яти суїцидів у підрозділі, коротко описав їх обставини і назвав ім’я одного з померлих. Відео, що є в розпорядженні «Бабеля», зняли 23 січня 2026 року, а вже за кілька днів Олександр Семенов помер у лікарні. Офіційна причина смерті – пневмонія».

Анастасія Полєва каже: стаття «Бабеля» підтверджує те, про що вона дізналася від свого Віталія незадовго до його смерті.

– Віталик мені писав, що хлопців, яких повернуто із СЗЧ, у «Скелі» прив’язували до машини, волокли, вони були подерті. Подробиць не повідомляв. Я не розпитувала про це. Ми переважно спілкувалися про його хворобу.

Далі – про те, як поховали Салтана, про повторну експертизу, на якій наполягали родичі.

– У середині березня слідчий дав дозвіл на проведення повторної експертизи. Експертизу зробили, треба було поховати Віталія. Ми звернулися в ТЦК і запитали, хто його ховатиме. Нам сказали: «Ви». Також у ТЦК нам сказали, що виділять військових супроводжувати похорон. Ми не просили для Віталія місця на Алеї Слави – він не брав участі у бойових діях. Але все ж він був військовим, і ми сподівалися, що буде похоронна процесія через центр міста. «Ні», – сказали у ТЦК. Але виділили автоматників, щоб вони зробили залп на кладовищі. Ми організували відспівування Віталія в Гарнізонному храмі на Ковалівці. Військових там не було. Військових ми побачили на Далекосхідному кладовищі. Вони зробили залп, вручили нам прапор, який ми й купили за свої гроші. Про висновок експертизи поки що не казатиму. Скажу тільки, що в справі поки та сама кваліфікація злочину, що й на початку. Адвокат нас попередив, що це буде довго – доводити вину тих, хто не подбав вчасне лікування Віталія. Не здаємося.

І все-таки Анастасія вважає, що деякі зрушення на цьому шляху все ж є.

– По-перше, Сирського відправили у відставку. По-друге, «Скелю» розформовують.

Вона має на увазі, що «Скелю» часто називають «полком Сирського», оскільки його створено за підтримки тодішнього головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Стосовно розформування – це в «Скелі» заперечують. Але визнають, що і недавнє переведення солдатів зі «Скелі» в інші частини, і призупинення поповнення її новобранцями – правда.

Кропивничанина Андрія Чередніченка мобілізували 41-річним у двадцятих числах січня нинішнього року. «Їду на „Скелю “», – зателефонував дружині Єлизаветі Дарієнко, яка з дітьми перебувала за кордоном. Вона зібрала дітей і вирушила в Україну. Прибувши, зателефонувала в полк «Скеля», поцікавилася, чи може поговорити з чоловіком. Черговий пообіцяв, що Андрій наступного дня зв’яжеться з нею.

– Шостого лютого мені зателефонував Андрій, але я його спершу не впізнала, так змінився голос. Сказав: «Лізка, я захворів. Запалення легенів, мені тяжко стояти. Нас годують, тут тепло». Дзвонив з чужого телефона. Якби не знайоме мені звернення «Лізка», не впізнала б свого Андрія. Це був голос людини, яка ледве трималася за життя, – розповідала Єлизавета Дарієнко «Україні-Центр» пів року тому.

За словами Єлизавети, у двадцятих числах лютого вона дізналася від військових, що Андрій помер 14 лютого. У свідоцтві про смерть причиною вказано пневмонію. Також зазначено, що це сталося в машині екстреної медичної допомоги в Олександрії Кіровоградської області.

Єлизавета припустила, що чоловіка того дня везли із військової медсанчастини в цивільний лікувальний заклад. Не довезли. Єлизавета вбачає в діях військових злочинну недбалість. На її думку, вони не подбали про належне лікування хворого.

– Людина згоряє від пневмонії не за годину. Його бачили лікарі в медсанчастині, він розмовляв з ними, але професійну допомогу викликали лише в останню мить. Зроблю все, щоб винних покарали, – розповіла «Україні-Центр» Єлизавета пів року тому. Вона перед тим саме побувала в адвоката, щоб той представляв її інтереси в стосунках з військовими та правоохоронцями.

І от нещодавно ми знову поспілкувалися. Єлизавета каже, що поховала чоловіка аж у травні.

– Раніше не можна було – чекала повторної експертизи, бо не була впевнена, що у первинному висновку – правда. І висновок повторної експертизи дещо відрізняється від первинного. Про деталі поки що не розповідатиму. Поховала чоловіка я за свої гроші і без військових почестей. Мені сказали: він же не в бою загинув… Я подала в ТЦК заяву, щоб отримати 14 600 гривень, це смішні гроші, але і їх мені не виплатили. Телефонувала на «гарячу лінію», там сказали: оскільки шлюб не було зареєстровано, не маю права. Але ж є двоє дітей, їхнім батьком значиться Андрій. Крім мене і дітей, Андрій не мав родичів. Батько й мати померли. Біля них я і поховала його. На кладовищі в правобережній Лелеківці.

Про статтю, опубліковану «Бабелем», Єлизавета каже:

– Я була в шоці.

Вона продовжує через адвоката спілкуватися із слідчим. І, як і пів року тому, налаштована боротися до кінця.

 Віктор Іваненко, «УЦ».