Вагнер, Лепс та війна

Талант, як чиряк, може вискочити на будь-якій дупі.

Фаїна Раневська.

Відразу уточню: Вагнер – не ПВК (приватна військова компанія), не пригожинська банда, а гер Ріхард – визначний німецький композитор. А ось Лепс – той самий, російський співак Григорій Лепсверідзе, великий шанувальник путіна. Теж талант, але калібром значно дрібніший.

Ім’я призабутого в Україні Лепса спливло у медійному ефірі у зв’язку зі скандалом у Львові. Шуму від нього було в соцмережах багато, а фабула проста – на три акорди. Двоє молодиків (один з Донецької області, 26 років, інший – 20-річний одесит) у центрі Львова, сидячи в дорогій не за їхнім віком машині, врубили з усієї дурі Лепса.

Ублажати оточення гучною музикою без його на те згоди – вже саме по собі жлобство. А тут – Лепс, Львів, війна з росією…

До «Рендж Ровера» підійшов місцевий журналіст і спробував присоромити хлопців. Ті відповіли агресивно, почалася сутичка. Втрутилася поліція, хлопців забрали до відділення, вони перепрошували й каялися. Справа закінчилася протоколом про порушення громадського порядку та… врученням повісток до місцевого військкомату. Центральні телеканали зняли сюжети з продовженням, запросили експертів, підключилися блогери, і почалось…

З Лепсом все більш-менш зрозуміло, перейдемо до Ваґнера.

Виявляється, з 1938 до 2011 року в неймовірно музичному Ізраїлі не виконували й практично не слухали музику Ріхарда Вагнера. Ні його легендарних симфоній, ні опер. Офіційної заборони на неї немає й не було ніколи, але був неофіційний суворий суспільний договір: твори Ріхарда Вагнера – улюбленого композитора Гітлера і злісного антисеміта – не виконувати, це може образити почуття тих, хто втратив близьких у вогні Голокосту. Вагнера досі вважають натхненником та ідеологом нацизму, його музика звучала у концтаборах. Але час лікує навіть найстрашніші рани пам’яті, і 2011 року на фестивалі в Байройті Ізраїльський камерний оркестр виконав ліричну симфонію «Зігфрід-Ідилія».

Звичайно, спільного у цих двох історій мало, але цінність їх сусідства саме у відмінностях. Не слухати музику, створену противником твоєї країни, який підтримує вбивць твого народу, – це нормально й правильно. Але не через законодавчі заборони, а за допомогою самосвідомості суспільства, того самого суспільного договору, який вищий за закони та укази. У наш інформаційний вік неможливо заборонити ні чиюсь музику, ні живопис, ні літературу – можна лише пояснювати людям, чому це тепер і сьогодні недоречно. І якщо якийсь фанат футболу поставить собі за мету подивитися матч «Зеніт» – «Спартак» в інтернеті, то завадити йому не зможуть ні поліція, ні військкомат.

До речі, я так і не дочекався відповіді на запитання: з яких пір вручення повісток на проходження військово-лікарської комісії є фактично узаконеним покаранням для порушників Кримінального чи Адміністративного кодексів?

І ще про навіяне музикою. У сюжеті центрального телеканалу стосунки з молодими та здоровими поціновувачами Лепса з’ясовував молодий та здоровий журналіст, до нього підключилися молоді та здорові поліцейські, повістки вручали молоді та здорові співробітники військкомату, коментували молоді та на вигляд здорові експерти – юрист і музичний продюсер. Ви зрозуміли: ключові слова – молоді та здорові. А в діючій армії – Геннадій, 51 рік, Андрій, 53 роки, ще Андрій, 55 років, Сергій, 59 років (відомі багатьом прізвища не пишу через забобони). Знайомі фермери кажуть, що збирати врожай не буде кому, що мужиків забрали до армії, а молодь – у місті чи то вчиться, чи то по кафе ховається.

 Молоді поліцейські в Кропивницькому кидаються на водіїв, як на злісних рецидивістів, молоді емен­есники безжально штрафують за свідомо непереборні порушення, молоді чиновники, бюджетники, активісти різних спеціалізацій тусуються на щоденних заходах, палко виступаючи один перед одним. Здається, питання «а хто Батьківщину захищатиме?» перед ними не стоїть. Ну правильно, вони ж – наше майбутнє, їм жити в країні, яку захищають їхні батьки. Мабуть, дітей жалкіше, нехай із Лепсом борються.