Фонтани Єлисаветграда

У краєзнавчому світі Кропивницького подія – у видавниц­тві ПП «Ексклюзив – Систем» вийшов альбом – атлас про фонтани міста над Інгулом. Маємо перше видання такого формату та змісту, присвячене архітектурі малих форм, у нашому випадку фонтанів, які будь-коли прикрашали наші вулиці й площі.

Цікаво, що чи не вперше робота над альбомом велася за участі найширшої аудиторії, тобто користувачів соціальних мереж, які значно допомогли в пошуках місця знаходження максимальної кількості фонтанів чи їх фото. Як сказав автор-укладач видання Олександр Жосан, він сам не очікував такої кількості дописів, що врешті-решт «вилилиося» у встановлення адрес 80-ти фонтанів, які коли-небудь існували в Єлисаветграді – Кіровограді -Кропивницькому. Але якщо з фото та дописами було все зрозуміло, то пошук джерел фінансування виявився дещо складнішим. Врешті-решт, книгу було видано за сприяння голови наглядових рад компаній «Ельворті ГРУП» та «Гідросила ГРУП» Павла Штутмана та благодійного фонду «Ельворті».

Якби автор обмежився друком лише фото чи зображень міських фонтанів, це вже б стало подією, адже ніколи до цього не було такого багатого тематичного портфоліо, зібраного на сторінках одного видання, – майже 550 фотографій! Причому кожне фото чи розповідь про фонтан друкується з прив’язкою до місцевості, і це недаремно, адже навіть знакові колись споруди дуже швидко зникають з нашої пам’яті. Cаме тому значний обсяг роботи прийшовся на встановлення точного місця знаходження деяких фонтанів. Причому робота над альбомом дозволила зробити й справжні відкриття. Олександр Жосан стверджує, що завдяки пошукам фонтану вперше вдалося встановити, що насправді Центральний сквер спочатку було розбито на місці нинішнього будинку Кіровоградської міської ради. Для цього одразу після війни оперативно розібрали руїни Успенского собору, але в середині 50-х сквер перенесли, звільнивши «намолене місце» для будівництва приміщення обкому компартії України. Ось такі метаморфози. До речі, у сквері колись стояв пам’ятник Богдану Хмельницькому, який завжди символізував дружбу народів, але по обидва боки біля нього чомусь було розташовано два фонтани зі скульп­турними композиціями козлів, які б’ються лобами. Вочевидь, автори щось знали…

Зрозуміло, що робота по фонтанам велася не на порожньому місці. До цього в місцевій пресі були публікації, присвячені окремим фонтанам, і ці роботи згадуються в списку використаних джерел. Приємно, що серед них є й журналісти «УЦ». Але «фонтанна» лінія альбому виходить далеко за межі, можна сказати, міста. Тут подається досить детальне дослідження традицій містобудівної архітектури України, її провінційного сегменту, до якого належав і Єлисаветград. Саме особливості українського містобудування зробили це місто не лише унікальним, але й максимально збереженим в історичному ареалі його існування. І фонтани були важливим архітектурно-композиційним елементом забудови як громадських місць, так і окремих кварталів чи вулиць, як об’єднуючі центри будівельних ансамблів.

Наприклад, і сьогодні важко уявити площу Героїв Майдану без її фонтанів, які формують дві зони відпочинку та надають площі завершений вигляд. Саме тому фонтани завжди облаштовувалися в центрі парків чи у скверах, а фонтанно-скульптурні композиції дозволяли створювати необхідний настрій. Власне, фонтани є свідченням не лише естетичних смаків мешканців чи уподобань архітекторів, але й певного рівня цивілізованості міського життя. Недаремно альбом присвячено 125-річчю спорудження єлисаветградського водогону та відкриттю першого міського фонтану. Як відомо, для забезпечення тиску у водопровідній мережі тоді використовувалися водонапірні вежі. У Єлисаветграді така вежа була споруджена в районі нинішнього ГУ ДСНС, або по старому – пожежної частини у верхів’ях вулиці Пашутінської. Тому практично всі дореволюційні фонтани, а їх було не так і багато, лише кілька в громадських місцях, «давали струмінь» завдяки цій вежі. Мабуть, це дещо обмежувало бажання творців фонтанів, бо з розвитком техніки, коли тиск води вже забезпечували електронасоси, споcтерігається справжній фонтанний бум, пік якого припадає на період із кінця 1940-х

до кінця 1960-х років минулого сторіччя. Краєзнавці нарахували майже три десятки споруджених тоді фонтанів. Апофеозом їх створення в Кіровограді стало народ­ження фонтанної композиції в … руслі річки Інгул, що було цікаво, але функціонально не виправдано.

Автори вважають, що надзав­данням альбому є не лише збереження історичної пам’яті про іноді унікальні фонтанні композиції, але й створення своєрідного пускового моменту для можливої активізації будівництва нових фонтанних форм. Саме це спостерігається в деяких обласних центрах чи містах України, де створюються надзвичайно привабливі фонтанні композиції з використанням елементів світло-музичного шоу. З іншого боку, заслуговує уваги та розвит­ку досвід створення фонтанів у закладах соціальної й промислової інфраструктури міста. Причому в такому випадку фонтани несуть і відповідне оздоровче навантаження, регулюють вологу та температуру в закритих приміщеннях. Досвід минулих років свідчить, що й процеси будівництва фонтанів, як форми збагачення міського ландшафту, потребують не лише уваги, але й фінансової підтримки з боку бюджетів відповідних рівнів, а не лише приватних інвесторів, інтере­си яких обмежуються власними запитами чи смаками.

Книга про фонтани міста покликана підвищити рівень їх збереження, адже вже в наші часи було просто знищено більшість старих фонтанів, які, насправді, повин­ні служити вічно. Як стародавні фонтани Риму, що пережили віки та приносять користь зараз. Інакше й не повинно бути, бо й саме слово «фонтан» перекладається не як інакше, як джерело води. Тому повертаємося до витоків, до джерел нашої пам’яті.

Наступною книгою серії «Міський архітектурний ландшафт» стане дослідження про міські скульптури, де нас чекає нова захоплююча мандрівка в історію міста.