Децентралізація чи централізація?

«УЦ» кілька разів писала про перипетії з урядовими розпорядженнями і по перспективному плану, і по районуванню, які напряму торкалися як інтересів діючих ОТГ, так і адміністративного поділу області. Склалося абсолютно чітке відчуття, що наші законодавці, а саме монобільшість, мало того, що не знають, що роблять, так ще й витворяють все, що заманеться. Тому кілька разів було перекроєно перспективний план і межі діючих ОТГ та змінювалась чисельність районів у Кіровоградській області.

Ображені, чи, правильніше, обкрадені територіальні громади подали позови в Вищий Адміністративний суд Києва, але схоже, що й цей суд, як казав Тарас Шевченко, теж «всує». В усякому разі, в останньому розпорядженні щодо затвердження перспективного плану утворення територіальних громад у Кіровоградській області уряд не врахував скаргу Бобринецької міської ОТГ, не прислухався до Приютівської ОТГ, зате з якогось доброго дива створив абсолютно нову конфігурацію Попельнастівської ОТГ, яку в попередньому розпорядженні взагалі було ліквідовано і включено до складу Червонокам’янської об’єднаної територіальної громади. Тепер уряд вирішив вже Червону Кам’янку і 11 інших населених пунктів приєднати до раніше ліквідованої ним же… Попельнастівської ОТГ! Настала черга протестувати червонокам’янцям, які колись були районним центром, а тепер їхній статус звели до старостату. Не в захваті від такого рішення й попельнастівці, які відстоювали власні інтереси, а голова ПОТГ Олег Волянський й досі не розуміє, чому їм «допомогли» аж так занадто, тому розводить руками:

– Я вас здивую, але це не та ОТГ, яку ми хочемо. Вийшло те, що не треба, до нас приєднали 11 сіл. Де ми й де ці села? Ми боролися за своє. Це була ініціатива Балоня (колишній голова Кіровоградської ОДА. – Авт), але ми про все дізналися зі ЗМІ. Але це, можливо, ще не остаточний варіант, бо буде ще одна сесія Верховної Ради. По-перше, нам поміняли формат, що навіть географічно не витримує критики. Це незручно, це не наше абсолютно, і так не робиться. Люди протестують, ми теж проти, ми написали лист, що Червона Кам’янка повинна йти своїм шляхом, а ми своїм, звертались у Верховну Раду, і що? Хтось когось послухав? Вони протестують, бо тепер ми столиця, але ж це неправильно. Навіть по районуванню підписано закон по 9 областях, але Кіровоградської області серед них не-ма-є. Тому можуть бути договорняки в середині районів. У судах більше 30 справ, наша теж буде розглядатися в суді 18 серпня.

Не дослухалася влада й до протестів Приютівської ОТГ, представники якої днями знову їздили в Київ, цього разу в комітет ВРУ, який мав розглядати перспективні плани. У числі «ходоків» була й староста Головківського старостату, яке живосилом відірвали від Приютівки та приєднали до Олександрійської міської ОТГ, Тетяна Кузьменко:

– Ми їздили на вулицю Грушевського, де працюють парламентські комітети, але вийшов лише помічник від якогось депутата «Слуги Народу», і все. Ми сподівалися, що нас почують, вийдуть до нас народні депутати, але не почули та не вийшли. Ми направляли позов до Окружного адміністративного суду Києва на розпорядження КМУ від 13.05.2020, але представник Кабміну просить не задовольняти наш позов. Там так гарно написано… Громада подала другий позов, засідання призначене на 20 серпня.

Те, що «гарно написано» у Відзиві (так в оригіналі) КМУ, який готував для суду головний спеціаліст Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України, звучить так: «Визначення участі територіальної громади в формі консультацій вказує на дорадчий характер такої участі. Відповідно, перспективний план формування територій громад є лише планом, а не обов’язковим до виконання рішенням, оскільки в силу положень закону об’єднання територіальних громад є добровільним і здійснюється на підставі рішень відповідної ради… Перспективний план в редакції, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України, не є перешкодою для добровільного об’єднання Приютівської громади в іншому форматі чи взагалі відмовою від такого об’єднання».

Щось зрозуміти важко, окрім того, що відповідач просить суд вважати, що права на добровільне об’єднання громадян не порушено, бо громади… мають таке право й користувалися ним. Тобто добровільність діє лише на певному етапі, але найкраще цю ситуацію пояснює давня українська приказка про закон і дишло.

З точністю до навпаки діяли наші чудотворці, пробачте, законотворці, і в випадку з утворенням ОТГ у Бобринецькому районі. Спочатку перспективний план передбачав три ОТГ – Бобринецьку міську, Витязівську та Кетрисанівську, що відповідало логіці й логістиці території. Потім хтось добре поміркував і висунув ідею утворити в Бобринецькому районі сільську ОТГ, тобто Кетрисанівську, до складу якої увіпхнули й Витязівську. І знову цьому проекту посприяла Кіровоградська ОДА, яка лобіювала питання на рівні Кабміну. Вийшло ще краще, ніж з Попельнастим. Тепер є сільська ОТГ з центром у Кетрисанівці, але всі інституції соціальної інфраструктури та життєзабезпечення, такі, як управління освіти, медицини, соцзабезпечення й тому подібне, знаходяться на території іншої ОТГ – Бобринецької. Голова Бобринецької міської ради Валерій Сніжко каже, що рішення про утворення сільської ОТГ вийшло лише на шкоду:

– Бобринецька ОТГ чотири роки отримувала кошти на розвиток, яких у цьому році, у зв’язку з епідемією, не було. Ми отримали всього кілька мільйонів, бо кошти Фонду регіонального розвитку більше передбачалися на розвиток сільської інфраструктури, тобто, якби ОТГ в селах з’явилися раніше, то вони б отримали левову частку, десь близько 200 мільйонів гривень. Але здається, що їх більше не буде. Європа налаштована на передачу повноважень і фінансування від центру на місця, а в нас виходить, неначе комусь шкода позбутися повноважень, бо як це так, що хтось не буде керувати на всій території?

Одна з перших ОТГ на території України, Маловисківська, теж не в захваті від адміністративно-фінансових кульбітів і збільшення ролі політики в діяльності місцевих громад, хоча міський голова Малої Виски Юрій Гульдас вважає, що укрупнення районів повинно сприяти збереженню цілісності країни, особливо в період війни та зростання сепаратистських проявів.

Проте головне, каже очільник громади, – вчитися виживати в нових умовах:

– Держава медицину кинула на ОТГ, освіта теж раніше повністю фінансувалася з держбюджету, а зараз субвенції лише на зарплати вчителів, а все інше – турбота місцевих громад. Чим далі в ліс, тим страшніше, бо багато що сьогодні перекладається на місця. А наш бюджет не може збільшуватися, це проблеми будь-якого міста. Тому громади повинні від держави не чекати, а розраховувати на свої сили, створювати умови для залучення бізнесу. Ми це робимо, у нас фактично готовий генеральний план, зараз проект на розгляді громади. Коли є генплан розвитку територій, бізнесу видно, де й що можна будувати, їм не треба замовляти проекти, ми вже все визначили, врахували логістику та все інше, але ж у багатьох містах генпланів немає! Аби в нас було менше політики, а більше звертали уваги на розвиток міст, тому що політика весь час заважає. Я думаю, що реформу ОТГ ми проводимо з запізненням, бо якби керівників обирали на місцях, то, може, на сході й війни б не було, бо там мери були представниками ми знаємо кого, представляли партійні інтере­си, а не інтереси громад.

Власне, усі опитані нами керівники територій висловилися за децентралізацію, окрім секретаря Світловодської міської ради Юрія Сапянова, який попросив вважати його думку приватною. Попри те, що було утворено Світловодську ОТГ, до якої включили й бунтівну Власівку, він не задоволений реформою, бо: «Приєднання бідних до бідних плодитиме ще більші злидні. Фонди на розвиток беруться з нашої кишені, це як приманка для риби, спочатку дали, потім забрали. Це одноразова ін’єкція».

Висновок якби напрошується невтішний, оскільки видно чітку тенденцію на відхід від децентралізації на користь партійної централізації. За внесеними до виборчого законодавства слугами народу змінами, вже на осінніх виборах у населених пунктах чи громадах з населенням більше 10 тисяч осіб кандидати в депутати чи голови місцевих рад повинні висуватися від політичних партій. Усі керівники територій вважають, що політизація органів місцевого самоврядування запроваджується лише з метою встановлення партійного контролю, а інструментом тиску на керівництво громад обрано розподіл коштів державних фондів у ручному режимі через своїх депутатів чи майбутніх голів органів місцевого самоврядування. Раніше ці кошти надходили на території безвідносно до партійної належності керівників, але зараз це буде визначальним фактором при розподілі державних фондів. З цього випливає, що ближче до виборів на місцях посилиться тиск з метою залучення лідерів громадської думки до партійних лав.

В якості контрольного пострілу в голову децентралізації, відповідним чином було укрупнено й райони, правда, невідомо з якими повноваженнями та фінансовими ресурсами, але для монобільшості це неважливо. Важливо, що вже зараз очільники територій усе обережніше висловлюються з приводу критичних зауважень на адресу діючої владної вертикалі, а це означає, що жовтневі вибори в органи місцевого самоврядування стануть не просто виборами, а справжнім випробуванням на захист не лише децентралізації, але й демократії в Україні.