З миру по нитці…

У колишньому Маловисківському районі фермери об’єднуються для підтримки лікарні Смолінської громади, оскільки розуміють, що чергова реформа поглиблює кризу в медичній галузі, і це очевидний факт. Ще більше ситуація погіршилася після того, як медичні заклади передали на утримання органів місцевого самоврядування, особливо в районах. У бюджетах громад грошей на повноцінне утримання таких серйозних об’єктів, як лікарні, просто немає.

Тому фермери, які працюють на землях Смолінської громади, нещодавно вирішили створити фонд підтримки лікарні, послугами якої користується 16 тисяч мешканців територіальної громади. Принцип простий – фермери, а на зборах по створенню громадської організації «Смолінський аграрний актив» було 50 осіб, мають щороку відраховувати по 50 гривень з оброблюваного гектару землі.

Випадково чи ні, але 16 березня в Кіровоградській області створили Аграрну раду при облдержадміністрації. Про завдання, які стоять перед обласною аграрною радою, поки нічого невідомо, оскільки в повідомленні йдеться про загальні речі типу співпраці та про те, що влада готова допомагати сільгоспвиробникам. Але не виключено, що завтра ОДА звернеться до членів ради, а їх поки що 80, з проханням «проявити свідомість» і включитися в фінансову підтримку ініціатив президента України.

До речі, у нашій новітній історії таке вже траплялося. Більше того, у давніші часи деякі губернатори-господарники примудрялися обкласти таким собі «добровільним» податком ледь не всі агроформування, з розрахунку 10 гривень з гектара на рік. Потім ці гроші назвали допомогою соціально-відповідального бізнесу, яка йшла на реалізацію президентських чи губернаторських «хотелок». Створювали такі добродійні фонди й на районному рівні, але куди спрямовувалися кошти, яким чином вони витрачалися, зараз сказати складно – ми нічого не знаємо ні про прозорість використання, ні про звітність. Можна лише підрахувати, що 100 000 гектарів умовного району могли принести один мільйон гривень, які потрібно перемножити на кількість районів, вийдемо на 20-25 мільйонів гривень. Кажуть, що так колись підтримувався той же футбол, тобто команда обласного центру «Зірка».

У даному конкретному випадку наші сумніви розвіяв смолінський селищний голова Микола Мазура. Він розповів, що це була ініціатива, так би мовити, знизу. До нього з листом звернувся голова фермерського господарства «Хутірське» Олександр Бабенко з села Копанки й висловив бажання допомогти лікарні. Селищна рада розповсюдила лист серед сільгоспвиробників, запросивши їх на зустріч, на якій і було вирішено створити громадську організацію, яка б надавала фінансову допомогу. Додаткова «прокладка» між фермерами та ССР (Смолінською селищною радою) потрібна, щоб уникнути корупційних ризиків. Микола Мазура цього не хоче: «У нас уже діє ГО „Смолінський актив плюс”, через яку небайдужі громадяни надають фінансову підтримку закладам освіти, бо напряму селищна рада такі гроші приймати не може, тим більше брати їх з рук в руки. Якщо хтось візьме гроші від батьків, це дуже серйозне порушення. Ми хочемо уникнути прикладів інших територій, коли благодійні внески витрачалися хтозна на що. Лише безготівковий розрахунковий рахунок».

З цієї причини представники селищної ради не ввійшли в органи управління «Аграрного активу», більше того, було заявлено, що кошти на підтримку лікарні матимуть виключно цільове спрямування, тобто на конкретні потреби лікарні. Наразі селищна рада утримує ситуацію під контролем і буде це робити, але коштів катастрофічно не вистачає. Тим більше що й Національна служба здоров’я, яка фінансує поточну діяльність і утримання штату працівників закладів охорони здоров’я, робить все так, ніби поставила завдання залишити великі лікарні лише в обласних центрах. Наприклад, на лікування одного пацієнта з пневмонією держава дає 4 тисячі гривень, тоді як потрібно на порядок більше. Окрім цього, НСЗУ виставляє районним лікарням такі вимоги, які не можуть реалізувати навіть в обласних закладах. Але якщо на забезпечення діяльності лікарні, хоча б і в урізаному форматі, кошти якісь є, то на утримання приміщень, ремонти-реконструкції, на закупівлю обладнання їх потрібно шукати, тому допомога фермерів буде не зайвою.

Найскромніший річний бюджет Смолінської лікарні – 17 мільйонів гривень, а якщо взяти до уваги необхідність значних ремонтів, адже приміщенням вже більше як півстоліття, то ця цифра виростає в рази. Перемноживши 20 тисяч смолінських гектарів на 50 гривень, на виході отримаємо один мільйон гривень, це притому, якщо такою допомогою буде обліковано кожний гектар, а це проблематично. Але й ці кошти не будуть надходити щомісяця, а повинні потрапити на рахунки громадської організації до 1 листопада поточного року. Лише тоді стане зрозуміло, яким ресурсом можна розпоряджатися.

Але, як кажуть, це хоч щось, і це лише один приклад проблем, які потрібно вирішувати об’єднаним громадам. Ініціатор надання допомоги Олександр Бабенко сказав нам, що готовий перерахувати 50 тисяч гривень: «Зараз селянам найважливіше мати можливість отримувати медичну допомогу. Аграрний бізнес завжди був відповідальним, ми так виховані. Тому хтось будує церкву, хтось ремонтує школу, розчищаємо сніг, ще щось. Ми бачимо, що держава поставила собі за мету знищити такі лікарні, залишити тут лише сімейних лікарів, а насправді люди не отримуватимуть допомоги такого рівня, які дає наша лікарня. Тому допомагаємо, бо нас у селі вчили порядності. Боюся, що наступне, оцифроване чи діджиталізоване покоління бізнесменів цим займатися не буде. Крім того, на органи місцевого управління держава скинула утримання всієї інфраструктури. З Копанок немає дороги до центру ОТГ, ми ніби відрізані від світу, щось робимо самі, але де ж держава? Тому допомагатимемо лікарні. Звичайно, один мільйон на рік ніби й не так багато, але на якусь підтримку буде».

Перша хвиля ейфорії з приводу адміністративно-територіальної реформи та укрупнення районів пройшла, і виходить так, що новоутворені громади зараз лише формують портфель проблем, які потрібно вирішувати. Адже три роки, під час яких новоутворені ОТГ отримували урядову підтримку, промайнули швидко. Тим більше що більшість громад такої підтримки й не мали. Тепер потрібно думати, що робити зі збором податків, з облаштуванням сміттєзвалищ і очисних споруд, з будівництвом доріг, з утриманням шкіл і лікарень. Невже доведеться вводити ще якийсь подушний податок?