Тут, над Виссю…

Теплу та сонячну днину подарувала природа на завершення цьогорічних «Вересневих самоцвітів». Усі, хто поїхав у неділю в Арсенівку, були цим ще й як задоволені, бо за добу до того періщили дощі.

Чудовий вигляд мала й Арсенівка: бордюри – побілено, бур’яни – скошено, повсюди – чистота й порядок. Помітно було: Мар’янівська громада відповідально поставилася до того, що їй доручили долучитися до фестивалю театрального мистецтва. Місцевих жителів, які доклали найбільше зусиль, відзначено почесними та просто грамотами облради. Їх вручено на зборах, що відбулися в Арсенівці біля пам’ятного знака на честь Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), котрий народився в цьому селі 17 (за новим стилем – 29) вересня 1845 року. Представники обласної влади теж були – голова держадміністрації Марія Чорна, голова ради Сергій Шульга. Було згадано недавнє, за 17 вересня, рішення обласної ради про створення в Арсенівці парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Тобілевичі» та віднесення цієї території до природно-заповідного фонду, також місцевого масштабу. Присутні вшанували хвилиною мовчання письменника Віктора Погрібного, якому й належала ініціатива створити тут заповідник на честь Карпенка-Карого і який до останніх своїх днів опікувався цією місциною.

Дорогою до заповідника зупинилися біля каменя з табличкою, яка свідчить: «Тут, над Виссю, у селі Арсенівці, стояла хата К.А. Тобілевича, в якій 1845 року народився перший син Іван, майбутній великий український драматург і актор. Жив у ній до 1855 р.».

Супроводжував гостей особисто Іван Карпович Тобілевич, тимчасово воскреслий. Цю роль виконав журналіст Василь Левицький.

Заповідник зустрів живою музикою. А як публіка аплодувала акторам театру Кропивницького! Сидіннями ж глядачам слугували накриті ряднами солом’яні тюки – значить, не обійшлося без підтримки місцевого агробізнесу. На це вказували й написи John Deere на металевих бочках поодаль, накритих гарними дерев’яними стільницями – така собі їдальня під відкритим небом. Поряд у казані варилася каша, засмажена шкварками із свинячого сала. Цілком можливо, її полюбляли й корифеї українського театру.

Головна тутешня гордість – доволі занедбаний, але ще міцний просторий будинок, який належав пану Золотницькому. Батько Івана Тобілевича, Карпо Адамович, служив тут управителем. Поряд – споруди новітнього часу, але вже ветхі. Кажуть, у них розташовувалися школа та їдальня. Недалечко – мурований вхід у підземелля. Погріб – старовинний, зараз наглухо зачинений.

Ті, хто тут опинився вперше, кинулися в панський будинок. Всередині він виявився ще більше занедбаним. Начуваний про плани обласної влади реставрувати цю споруду, кореспондент «УЦ» поцікавився у завідувача філією обласного краєзнавчого музею «Музейно-природний заповідник “Тобілевичі”» Миколи Кравченка: коли ж тут закиплять роботи, чи впораються реставратори до наступних «Самоцвітів»?

– До наступного фестивалю – ні, – сказав Микола Кравченко. – Це ж не євроремонт зробити! Треба зберегти автентичність споруди. Я спілкувався із цього питання з проєктним інститутом, у них є бачення реставрації. Звичайно ж, вона коштуватиме чималих грошей. Та впевненість, що це буде зроблено, є. Ви ж бачите, перші особи області завітали. Тут – особливе місце. Недавно зустрів он там, – показав у бік Висі, – молоду пару. Кажуть, прибули здалеку – сто кілометрів проїхали. У їхньому селі теж є ставок, але немає такої аури, як тут. І Олександр Косенко, поет, каже, що тут черпає натхнення. Спеціально для письменників, інших митців хочемо звести тут вітальню. А в панському будинку одну кімнату присвятити Віктору Погрібному. Його дочка, Ольга Вікторівна, багато допомагає нам. Що з погребом робитимемо? Теж треба реставрувати.

Поспілкувався кореспондент «УЦ» і з театральною експерткою Світланою Максименко, яка прибула на «Вересневі самоцвіти» зі Львова.

– У мене до Кропивницького – своє ставлення, – сказала кандидат мистецтвознавства. – Мій свекор, Володимир Григорович Максименко, 20 років грав Марка Кропивницького в п’єсі Івана Рябокляча разом з Ларисою Кадировою, яка грала Заньковецьку. Мені цікаво стало, що відбувається на «Вересневих самоцвітах». Була на всіх виставах. Вразила «Іду за вас». Щиро, відверто, просто, логічно. Нині в Україні – потужна хвиля документального театру. Я їхала до вас залізницею, у потягу бачила військових, дуже схожих на тих, що в «Іду за вас». Про цю війну треба говорити саме так, без пафосу. Або взагалі не говорити. Вражає ваш театр. Акуратний, облюбований. Але на відкритті було мало людей. Невже комусь не цікаві корифеї? Це ж не якісь заробітчани, це – аристократи, лицарі, які закладали будинки, вкладали в театр гроші. У Російській імперії творили іншу культуру. Станіславського і МХАТу ще не було, а Кропивницький був. Тут, у вас. Це – наш Станіславський. І чути не хочу, що тут – провінція. Які у вас будинки гарні, які музеї прекрасні!

Віктор Іваненко.