Олімпійський щоденник. Goodbye, Beijing

Ось і добігла свого завершення ця дуже суперечлива й переважно екстремальна Олімпіада. Вона залишить по собі дуже багато питань стосовно організації та ставлення до атлетів і журналістів.

Недарма ж ми, коли просили наших тренерів підбити підсумки, ставили питання про доречність проведення Ігор у таких умовах і обставинах, коли неможливо було забезпечити всім рівні можливості для змагань. І, повірте, більшість погоджувалася, що краще було б перенести Олімпіаду або взагалі відмінити старти. Але вкладені китайцями та спонсорами гроші потрібно було відпрацювати.

На жаль, заручниками всього цього олімпійського організаційного безладу й свавілля стали головні дійові особи – атлети та тренери. Так що треба ще пошукати того, хто назве цю Олімпіаду успішною. Але я не жалкую про це важке відрядження. Адже досвід, навіть такий, краще, ніж сидіння дома біля телевізора. Тут ти відчуваєш змагальний дух, бачиш зірок поруч і розумієш, що Олімпійські ігри – це ті змагання, на які варто повертатися знову й знову. Тим більше, що цього разу спортсмени зробили все можливе, а часом й неможливе, для того, щоб олімпійські старти були цікавими, захоплюючими та інтригуючими попри всі негаразди.

Ну й Україна не залишилася без свого героя, яким вже на других Олімпійських іграх поспіль став тепер уже легендарний фристайліст Олександр Абраменко. Його пекінське срібло взагалі важко порівнювати із золотом, яке було завойоване чотири роки тому в Пхенчхані. Адже ця медаль здобута взагалі всупереч усьому.

Шлях до вершини

Лижні акробати на свою вершину сходять, коли летять, виконуючи щось неймовірне, з вражаючої висоти до чіткого приземлення. А ще для того, щоб бути серед найкращих на Олімпіаді, потрібні стрибки з найвищим коефіцієнтом складності. Ця складність додає додаткових балів від арбітрів, які прискіпливо оцінюють ще й техніку виконання. А для того, щоб отримати свій шанс боротися за медалі серед 24-х учасників пекінської Олімпіади, потрібно було для початку подолати кваліфікацію.

На старт змагань вийшли відразу три українські лижні акробати. При цьому Дмитро Котовський та Олександр Окіпнюк звільнилися з ізоляції, як кажуть, «з корабля на бал», отримавши два негативних тести. Тож на нормальні тренування в хлопців часу майже не залишилося. А взагалі, в українській команді лише Абраменко та головний тренер Енвер Аблаєв уникнули відсторонення через коронавірусні проблеми. Уже потім Енвер зізнається, що, можливо, на нервовому підгрунті, після зняття української збірної з командних змагань, відчував якийсь дискомфорт і наче, здавалося, була температура. Але він собі дав налаштування, що не має права захворіти. І вони з Олександром, якого наставник жартівливо назвав «здоровим конем», перемогли не тільки більшість конкурентів, але й злощасну «корону». Абраменко єдиний, хто пройшов тренування на олімпійському трампліні в повному обсязі.

Якщо ж повернутися до кваліфікації, що проходила за температури мінус п’ятнадцять, які відчувалися як усі двадцять, а то й більше, то Абраменко видохнув із полегшенням вже після своєї першої спроби. І хоча це був лише п’ятий результат, але й він гарантував вихід до вирішальної стадії олімпійського турніру. У мікст-зоні, через яку зобов’язані пройти олімпійці та відповісти на питання журналістів, Олександр Абраменко відмітив, що на п’ятій у кар’єрі Олімпіаді начебто мандраж повинен зникнути. Але він страшенно хвилювався й задоволений тим, що вдалося пробитися до чільної шістки й не потрібно стрибати вдруге. Але балів за таку доволі якісну спробу йому поставили замало.

Ну й стрибати було непросто, адже через відчутний холод Олександр вимушений був вдягнути два комплекти термобілизни та більш теплий комбінезон, що сковувало рухи.

Що ж стосується двох інших українців, то при виконанні першого стрибка вони помилилися, але шанс випередити конкурентів залишався. Адже до остаточного заліку йде найкраща спроба. У другому стрибку, після якого визначалися ще шість фіналістів, у наших хлопців все було значно краще. Але Дмитро Котовський залишився дев’ятим і виглядав засмученим, пожалівшись, що з таким виконанням заслуговував на більші бали, ніж 114,03, які отримав. А ось Олександр Окіпнюк, порадившись із Енвером Аблаєвим, вирішив ризикнути й виконати максимально складний стрибок. І ризик був виправданий, адже дебютант Олімпіади вразив глядачів, яких цього морозного вечора зібралося чимало, та й суддів. На радість українській групі підтримки, яка складалася з журналістів, наших дівчат-акробаток, які вже завершили свої виступи, та представників української місії НОК, Окіпнюк отримав найвищу серед усіх 18 атлетів оцінку. Тож наші шанси на нагороди в фіналі наступного вечора вдвічі підвищилися.

А потім, знову ж таки за відчутного холоду, були понад дві години вболівання, хвилювання, підтримки, а потім – безмежна радість. За формулою змагань в акробатиці спочатку фіналісти виконували дві спроби. Але до заліку брався найкращий стрибок. Абраменко відразу зробив заявку на потрапляння до суперфіналу, отримавши 123,53 бала. У другій спробі Сашко вже не особливо ризикував, але наші переживання тривали до останнього польоту попередньої стадії. Тим більше що Окіпнюк, який помилився при приземленні після першого стрибка, вдруге все виконав відмінно. Але конкуренти також не помилялися, а оцінки 122,01 вистачило лише на дев’яте місце. Але, на думку Енвера Аблаєва, Окіпнюк за такої складності та чистоти виконання мав брати участь у фіналі. Та судді вирішили, що двох українців серед шістки найкращих забагато.

Олександр Абраменко також був на межі. Наш олімпійський чемпіон набрав рівну кількість балів із американцем Шонефельдом. А в китайця Цзя Цзун’яна, який посів сьоме місце, було 123,45. Тож срібний призер Олімпіади в Пхьончхані пролетів повз суперфінал. Та потрібно було бачити, як вітали його глядачі, як спілкувалися з атлетом численні китайські журналісти, щоб зрозуміти, наскільки поважають цього фристайліста, віддаючи належне його досягненням.

І тут відразу спало на думку, що б у нас сказали й написали про Олександра Абраменка, якби він зазнав відносної невдачі. Але наш олімпійський чемпіон не надав своїм критикам шансу. У вирішальний момент українець виконав такий стрибок, який ще ніколи не виконував під час змагань.

Ось як пояснив Олександр, у чому полягає складність цього срібного стрибка:

– У першому сальто два гвинти. І треба зробити чіткий відхід, інакше будуть проблеми при виконанні другого та третього сальто. А в кінцівці, коли робиш ще два гвинти, то нічого не бачиш, і на приземлення залишається лише мить. Тож потрібно бути повністю готовим. Це дуже складний стрибок, в якому все потрібно гранично точно розрахувати. І якщо ти щось зробив не так, то врятувати цей стрибок вже неможливо.

У Абраменка майже все вдалося, але, коли приземлився, то трохи торкнувся землі руками. І, як відмітить згодом Енвер Аблаєв, арбітри винесли в цілому справедливе рішення – 116,50 бала. І якщо до цього фаворити стрибали майже без помилок, то напруження боротьби у вирішальні миті далося взнаки. Помилилися американці Ліліс і Шонефельд, а також швейцарець Вернер. І тут стало вже зрозуміло, що без медалі Абраменко не залишиться. Та попереду були стрибки двох конкурентів, які отримали найвищі оцінки в першій стадії фіналу. Але якщо китаєць Гуангпу все виконав на найвищому рівні й абсолютно заслужено отримав космічні 129 балів, то стрибок Бурова із команди РОК був менш складним, ніж в Абраменка, і не без похибок. І коли на табло висвітилася оцінка останнього учасника – 114,93, нашій радості не було меж. До свого золота Пхенчхана Олександр Абраменко додав срібло Пекіна й у 33 роки на своїй п’ятій Олімпіаді став найтитулованішим зимовим олімпійцем. До цього дві олімпійські нагороди – золото та бронзу – мала в своєму активі біатлоністка Віта Семеренко.

А поки український герой отримував привітання та заслуженого Бін Дунь Дуня, якого вручають на попередній церемонії усім переможцям та призерам (срібну медаль Сашко отримав вже наступного дня на Медал Плаза в Чжанцзякоу) цієї Олімпіади, ми поспілкувалися із щасливим наставником Олександра та української збірної Енвером Аблаєвим:

– Знаєте, я був дуже засмучений, коли нас не допустили до командних змагань. Я збирав цю збірну й готував її в розрахунку не просто на нагороду, а на перемогу тут, у Пекіні. Дуже хотілося стати першими в історії олімпійськими чемпіонами в командних змаганнях. Але позитивні тести майже в усіх, окрім Сашка, хлопців і дівчат не дали надіям здійснитися. Ми повернулися зі зборів із «червоної» зони в США до «зеленої» зони в Пекіні й перші п’ять днів мали негативні тести. Але перед самими змаганнями пішла ця хвиля позитивних тестів, що не дозволило претендувати на нагороди не тільки в команді, але й в жіночому особистому турнірі. Адже так і не змогла вийти на старт Настя Новосад, а Оля Полюх не впоралася з хвилюванням.

Сьогодні ми заслуговували на два суперфіналісти. Олександр Окіпнюк виконав неймовірно складний стрибок із невеличкою похибкою. По всіх параметрах там повинні бути 124-125 балів. Та нехай оцінка, яку поставили арбітри, залишиться на їхній совісті. Нічого, Окіпнюк ще своє вагоме слово скаже.

Я вважаю, що наша команда гідно виступила на цій Олімпіаді, хоча не все й вийшло. Звісно, ми ризикували, коли вирішили піти на потрійне сальто з трьома гвинтами, яке у змаганнях не виконували. Усе літо ми над цим працювали, відшліфовуючи деталі. Були моменти, коли мало що виходило й руки опускалися. Але я наполягав на нових спробах, мотивуючи це тим, що такий стрибок, навіть якщо його й не виконувати, дозволяє краще робити менш складні стрибки. Він додасть упевненості. Ми пробували його й тут на тренуваннях, але чітке приземлення не вдавалося жодного разу. І тут також не все вийшло ідеально, але це було приземлення. Отже, оцінку вважаю об’єктивною. Я радий, що все зійшлося тоді, коли це було особливо потрібно.

А далі відбулася хвилююча та символічна подія. Коли Олександр Абраменко відповідав на питання телевізійників, до нього підійшов президент НОК України Сергій Бубка, привітав і, вклонившись, зняв капелюха. Це була своєрідна естафета чемпіонських поколінь, коли одна жива спортивна легенда віддає належне зірці сучасності. І від коментаря представникам українських мас-медіа, які працюють у Пекіні, Сергій Бубка не відмовився:

– Це велика подія. А срібна медаль єднає нашу країну. Я знаю, скільки Сашкові довелося витримати, щоб здобути цю медаль. Це дійсно героїчний виступ. Я б хотів подякувати Сашку, Енверу Аблаєву, який сьогодні виховує талановиту молодь, а вона буде продовжувати наші олімпійські традиції. Я пишаюся, що в нас такі герої спорту.

Я зняв перед Олександром шляпу й підтвердив це словами, адже це знак поваги за визначне досягнення, без перебільшення, великого спортсмена. Словами зараз це важко передати. Що буде далі – подивимося. На питання про своє майбутнє нехай вам краще відповість Олександр. Від себе скажу, що такий величезний досвід нам потрібен. І якщо Сашко вибере шлях нашої подальшої роботи в НОК, ми будемо тільки раді. Сьогодні ж давайте разом порадіємо й визнаємо, що ми стали свідками спортивного подвигу. І, користуючись нагодою, хотів би подякувати журналістам за вашу нелегку працю, яка дуже потрібна та важлива.

І ось нарешті ми таки дочекалися головного героя цього морозного вечора – чемпіона й тепер вже срібного призера Олімпійських ігор Олександра Абраменка:

– Я, звісно, коли побачив оцінку за свій надскладний стрибок, почав хвилюватися. Я цей стрибок робив на тренуваннях усього разів дев’ять. Зараз припустився невеликої похибки на приземленні. Та суперники також не залізні.

Я не забобонна людина – не боявся виступати під тринадцятим номером і нести прапор на церемонії відкриття. Говорили ж, що ті, хто несе прапор, не досягають успіху на змаганнях. Ось я своїм прикладом довів, що це не так.

Що стосується маскота, який отримують призери, то це класно. Кажуть, що тут потрібно вистояти багато годин у черзі, щоб придбати іграшку. Хоча я в перший день в олімпійському селищі без проблем придбав маленьких Бінь Дунь Дуней на подарунки.

Про шосту Олімпіаду поки що не замислювався. Чотири роки – великий термін, і тут може багато чого статися. Зараз же я відчуваю велике щастя від того, що приніс радість багатьом людям у нашій рідній країні. Ну й втому відчуваю, адже це був дуже складний шлях до успіху.

Ця нагорода так і залишалася єдиною в активі нашої команди. А в пасиві, на превеликий жаль, два позитивних допінг-тести у лижниці Валентини Камінської та бобслеїстки Лідії Гунько. І в цьому плані ми «переможці», і нам повинно бути дуже соромно. А наслідки можуть бути дуже серйозними.

У командному заліку впевнено перемогла збірна Норвегії, яка встановила рекорд за кількістю золотих медалей на одній Олімпіаді. Їх у норвежців цілих шістнадцять! А ще вісім срібних і тринадцять бронзових медалей. Норвегія виграла неофіційний командний олімпійський залік вдев’яте. Це більше, ніж будь яка інша держава на зимових Олімпійських іграх.

Збірна України завершила Олімпіаду на 25 місті командного заліку, розділивши його з іспанцями, серед 29-ти країн, що здобули медалі в Пекіні.

А про остаточні підсумки Олімпіади, її героїв і невдах та мої фінальні враження – вже після повернення додому.

Юрій Ілючек із олімпійських Пекіна та Чжанцзякоу, спеціально для «УЦ».

Висловлюємо щиру вдячність справжнім меценатам Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Миколі Грицаю, Олександру Павленку, Олександру Дануці, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Андрію Табалову, завдяки яким стала можливою поїздка собкора «УЦ» на Олімпійські ігри до Пекіна.