Про війну – із земляком

Повз нього неможливо було пройти, не сказавши: «Ви такий красивий. Можна з вами поговорити?» Приємно посміхнувся й погодився. Це було біля лікарні. Дмитро посунув милиці, щоб можна було сісти поруч, і почалася розмова, його розповідь про війну – щира, відверта, одночасно категорична та стримана.

Дмитро – світловодчанин. В останній день травня був мобілізований – пішов воювати добровільно. Посада – військовий топограф, артилерія. Строкову службу проходив ще в радянські часи в Північній групі військ. А навчальна частина, де отримав військову професію – в Росії. «Здобута професія мені зараз дуже допомагає, тому що спеціалістів з цієї справи мало», – зауважив земляк.

Про події 2014 року каже, що то була окопна війна. Були заборонені певні калібри. А зараз – повномасштабна війна, коли «фосфор сиплеться, а фосфор – це страшно».

«Більше всього дістається піхоті, багато хлопців загинуло, – каже Дмитро. – Вони ж попереду, а ми, артилеристи, їх прикриваємо». Щодо забезпечення бійців розповів таке: «Я помітив, що солдати везуть із собою бронежилети, налокітники й таке інше. Треба враховувати таке: якщо тобі дають зесеушний “бронік”, і, не дай Боже, поранення, будуть розбиратися. А якщо ти зі своїм – це твої проблеми. Ти повинен носити те, що тобі дали згідно речового атестату. Коли я опинився в підрозділі, мені все видали: бронежилет, американську каску, усе, що потрібно. Дякувати державі, все в нас є, до нас добре ставлення. Єдине, чого не вистачає, – це озброєння, і про це всі знають».

Солдат не голодний – ще одна констатація з вуст Дмитра. Волонтери воліють щось передавати адресно, а не відправляти в порожнечу. У підрозділ світловодчанина допомогу доставляють і волонтери, і капелан. Привозять шкарпетки, нижню білизну, продукти.

Щодо бойового духу в армії артилерист переконаний, що все залежить від людини. Якщо це доброволець, готує себе психологічно. А якщо потрапив в армію через, приміром, кредити, які треба сплачувати, або через проблеми з владою, податковою, щоб уникнути ув’язнення, не може бути мови про мотивацію.

Серйозною проблемою на фронті є алкоголь. Відомо, що таких називають «аватарами». «У нас є спеціальні служби, які регулярно перевіряють, карають тих, хто проштрафився, і правильно роблять. Тому що в армії, на війні не можна вживати алкоголь – це відображається на морально-бойовому дусі», – переконаний Дмитро.

«У державі дуже багато проблем, – говорить боєць. – Крім військових, є соціальна складова. Гроші потрібні і пенсіонерам, і інвалідам. А де їх взяти? Якщо нам затримують виплати, нічого страшного, люди в складніших обставинах живуть, і це треба розуміти. Є такі солдати, які щодня питають, коли будуть гроші. Я кажу, що вони прийшли на фронт не гроші заробляти. Їх обов’язково виплатять, ніхто не обдурить. А те, що затримують, не варто паніки. І мені затримували, але я не без грошей. З грошима треба поводитися правильно, це велике випробування».

Коли ми звернули увагу на піднесений настрій бійця, він сказав: «А я такий. А чому мені бути пригніченим? Я ж Батьківщину захищаю. Єдина неприємність – заламана нога. Але це справа поправна. Вилікуюся – повернуся в свій підрозділ».