Побути хоч раз Арестовичем

Нервові клітини не відновлюються.

Мені здається, ця наукова сентенція безнадійно застаріла. Якби справді було так, то нашими вулицями чередою ходили б байдужі до всього зомбі, не реагуючи навіть на сигнали світлофорів. Але насправді, незважаючи на втрату щодня по мільйону нервових клітин, ми продовжуємо активно нервувати аж до істерик і тихого божевілля.

Хочеться хоч трохи побути Арестовичем – ну не можна ж весь час нагнітати істерію в суспільстві. Людям іноді потрібно видихати, а не тільки набирати повні груди повітря для того, щоб закричати: «Що ж ви, гади, робите!»

Насамперед спробуємо скласти власний рейтинг проблем, які доводять людей до божевілля. Нехай навіть суб’єктивний і нерепрезентативний, але люди давно перестали довіряти соціологам, а чим я гірший?

Найбільше людей хвилює та нервує невизначеність у термінах закінчення війни. «Два-три тижні», які стали мемом, давно вже не працюють. Лік пішов на роки і це, як не дивно, привід трохи заспокоїтися. Війна – наша нова реальність, ми живемо в ній, а не чекаємо біля віконця, коли вона закінчиться. І житимемо так ще довго – скільки кому відведено.

Змінити ситуацію кожен з нас не може, але зробити особистий внесок у спільну справу – цілком вірогідно. Можна піти воювати, можна працювати, платити податки, годувати себе та державу, можна волонтерити й донатити. Можна, зрештою, втекти до Канади чи Аргентини і забути про війну. А що, теж вихід: чим більше панікерів та істериків виїде, тим спокійніше буде в Україні.

На друге місце свого рейтингу я поставив би острах втратити близьких. Але, подумайте, наші рідні йшли у засвіти і раніше – і вчасно, і передчасно. Чим у принципі відрізняється для батьків загибель трьох сімнадцятирічних випускниць школи в автокатастрофі, влаштованій поліцейським напідпитку, від жертв рашистських ракетних ударів у Львові, Умані та Дніпрі? Нам усім потрібно стати трохи фаталістами, ставитися до втрат філософськи, як індуси. І ще: тим, хто на фронті, не стане легше від ваших тутешніх страждань.

Далі – загроза ядерного вибуху. Весь минулий тиждень українці чекали на теракт на Запорізькій АЕС. Цьому значною мірою сприяло нагнітання ядерної істерії на «Єдиному телемарафоні». Так, люди мають знати, що потрібно робити, коли сирена пролунає набатом. Давно мають бути розроблені плани евакуації та багато іншого. Але звичайна рутинна робота ДСНС перетворилася на чинник паніки у суспільстві. На жаль, втрутився у справу політичний підтекст (бажання підштовхнути партнерів до активнішої підтримки України), і можливий вибух на атомній станції став сприйматися як неминуча подія. А треба було лише слухати і читати не політиків, а технічних експертів. Зрозуміти, що ЗАЕС та ЧАЕС відрізняються у всіх сенсах і, насамперед, у питаннях безпеки. Звичайно, путін може віддати будь-який наказ, але сидіти і чекати на ядерний вибух у протигазі не варто – задихнетеся раніше.

Пам’ятаєте, як ми божеволіли в розпал пандемії ковіду від порад різноманітних експертів? Навіть згадувати ніяково. Ну хоч руки мити привчилися – і то користь.

Серед величезної кількості чинників, які хвилюють, турбують, лякають, нервують, бісять (вибрати потрібне) населення та автора особисто, – кричуща дурість ухвалених владою одних рішень та вражаюча бездіяльність у вирішенні інших. Тут, мабуть, треба нам помінятись місцями: вам стати для мене колективним Арестовичем. Тому що знайти адекватні аргументи і не псувати собі ті нервові клітини, які залишилися, не можу.

Про ідіотську за змістом та несвоєчасністю пропозицію перейменувати Запоріжжя й ще купу міст просторікувати не буду. Скажу декілька слів про рішення Конституційного Суду, яким раптом, з якогось дива, скасовано норму Митного кодексу, що давала право конфісковувати вилучену контрабанду у казну. Ну логічно ж: упіймали бусик із сотнями блоків цигарок – і напрямки контрафакт в казну. Але ж ні – треба негайно захистити право на приватну власність громадян України. Ну в сенсі – контрабандистів, мародерів та спекулянтів. Нагальніших проблем у головних захисників Конституції не знайшлося. І це лише один приклад із тисяч. Із тисяч!!!

Піду хильну грамів з п’ятдесят валеріанки. Який з мене Арестович…