Після всіх останніх не дуже гарних футбольних подій українські вболівальники вже, здається, втратили віру в найкраще. Але життя часом підносить несподівані приємні сюрпризи, у тому числі й на спортивному фронті. Отже, розповідь про виступи на останніх змаганнях збірних України розпочнемо саме з позитиву.
У гонитві за втраченим
Перед третім туром відбіркового турніру до чемпіонату світу 2026 року, здавалося б, шансів на продовження боротьби за друге місце в команди Сергія Реброва небагато. У двох попередніх поєдинках наші майбутні суперники – ісландці – виглядали дуже потужно, перегравши Азербайджан – 5:0 та ледь не відібравши очки у французів – 1:2. У нас же були суттєві втрати в складі (Циганков, Зінченко, Тимчик, Ярмолюк, Зубков, Яремчук), безапеляційна поразка від французів та нічия з азербайджанцами за дуже невиразної гри. Та в Рейк’явику сталося справжнє диво. Сергій Ребров нарешті вгадав із складом (особливо з виходом у старті Гуцуляка та Маліновського) та провів результативні заміни, що дозволило перемогти – 3:5.
Ну тут не можна не відзначити, що фарт був на боці «синьо-жовтої» команди, бо ми реалізували майже все, що створили. Адже за якістю футболу та контролем над грою ісландці виглядали дійсно значно краще. Часом таке домінування господарів вражало й засмучувало. Але в цій грі українці зробили те, що найкраще вміють. Підопічні Реброва зіграли другим номером, використали вільні зони й нарешті просто били по воротах. Саме дальні удари Маліновського, Калюжного та Очеретька дозволили перемогти та зламати наполегливих конкурентів. Ми нарешті не провалили перший тайм, хоча господарі поля й не заслуговували поразки – 1:3. Дуже посприяв перший гол, який створив Миколенко й втілив у результат Маліновський, повернення якого до збірної України вийшло просто неймовірним. Але при цьому гра в обороні часом виглядала жахливою. Помилявся Матвієнко, якого ледь встигав страхувати Забарний, не встигали за своїми візаві Конопля та Гуцуляк. І саме вони не завадили забити гол у відповідь. Хоча там ще й відверто помилився Трубін, який прогавив удар у ближній кут. А ще не тримав свою зону Калюжний, якого довелося постійно страхувати Шапаренку. Микола також провів не найкращий свій матч, хоча й виконав величезний обсяг роботи. На лівому фланзі не було такої пожежі, як на правому. Адже там грав надійний та впевнений у собі Миколенко, якому до своєї травми намагався допомагати Судаков. Із виходом Волошина, який став більше працювати на атаку, по перерві й тут стали виникати проблеми. Хоча саме поява на полі лівого вінгера київського «Динамо» дозволила забити двічі в першому таймі. Гуцуляку після прострілу Назара суттєво допоміг ляп захисника, а Маліновський все блискуче виконав сам. При цьому рахунок не виглядав справедливим, адже ісландці створили більше й відверто декілька разів нас вибачили. У середині другого тайму начебто все стало на свої місця, коли островитяни доволі легко відновили рівновагу. Тут вже й Забарний не встигав завадити двічі відзначитися Гудмундссону. Здавалося, що збірна Україна на межі катастрофи, адже такого провалу ніхто б вже не пробачив. Та цього разу на полі були справжні бійці, які не зламалися й вистояли в скрутні моменти. Ну й Сергій Ребров у цій грі зробив вдалі заміни, випустивши Довбика, Бондаренка та Очеретька замість Ваната, Шапаренка та Маліновського. У них уже просто не було сил підтримувати шалений ритм гри. Це дозволило остаточно не втратити контроль над грою та витримати тиск. Коли ж суперники трохи розслабилися, відбулися два контрольні дальні постріли від Калюжного та Очеретька, які вперше відзначилися за збірну України. А ще в цій неймовірній грі дебютував Руслан Велетень, якого я бачив у основі на місці Гуцуляка, як і Волошина. Та Ребров відчув, що потрібно для надважливої перемоги.
Але цей успіх нічого б не вартував, якби ми не переграли за три дні збірну Азербайджану, яку французи на власному полі прогнозовано розгромили – 3:0. Своє завдання на полі в Кракові команда Сергія Реброва виконала. Але ж якою нервовою та важкою виявилися ця мінімальна перемога! Наші футболісти знову створили собі проблеми, які героїчно довелося вирішувати. Тренерський штаб «синьо-жовтих» зробив чотири доволі прогнозовані заміни в стартовому складі. Судакова, який не зміг оговтатися від ушкодження, замінив Волошин. Та дуже добре, що встиг відновитися Єгор Єрмолюк. Його якість не тільки як руйнівника, але ще й опорника, здатного якісно підтримувати атаки, дійсно вища, ніж в Калюжного. Також в середині поля наставникам більш готовим показався Очеретько, а не Шапаренко. При позиційних атаках без вільного простору кориснішим дійсно вбачався Довбик, а не Ванат.
Настрій, з яким номінальні господарі провели перший тайм, дійсно порадував. Це не була млява та невиразна гра, як у Баку. Українці з перших секунд заграли з великим бажанням. Ми побачили якісний пресинг, зміщення акцентів атак та постійні загрози воротам суперників. І досвід матчу з Ісландією зіграв позитивну роль. Адже не тільки Маліновський, але і його партнери активно використовували дальні удари. Конопля, який активно розпочав матч і зробив декілька класних кросів, пробивав здалеку після підбору. Тут на порятунок азербайджанцям прийшла поперечина, а добивання головою Очеретька прийшлося вище неї.
Здавалося б, що під таким активним тиском і за такої інтенсивності наших дій азербайджанці повинні були здригнутися. Та гості не вийшли лише захищатися. При найменшій нагоді вони вибігали в контратаки. І першу небезпеку біля воріт Трубіна створили саме наші суперники. Добре, що Матвієнко встиг підстрахувати Трубіна, після сейву якого м’яч летів у порожні ворота. Та далі підопічні Реброва провели просто чудовий відрізок, коли створювали один момент за іншим за рахунок чудового відбору м’яча та постійної націленості на ворота. Знову справжнім лідером показав себе Маліновський, який встигав і організовувати атаки, і їх завершувати. І саме якісна подача Руслана зі штрафного точно на голову Гуцуляку, якого втратили захисники, дозволила забити такий бажаний гол. Потім були ще декілька шансів у Довбика. Артем дуже старався, активно рухався попереду й випереджав оборонців. Але завдати влучного удару, на жаль, українському нападнику так і не вдалося.
Та ближче до завершення тайму господарі поля чомусь збавили оберти й навіть віддали м’яч суперникам. Маліновського, який продовжував бути взірцем налаштованності на гру, ледь не вилучили за жорсткий стик. Добре, що арбітри ВАР не угледіли в цьому порушенні правил такого, що заслуговувало на вилучення. Та відразу після цих хвилювань до нас вже прийшов розпач. Адже в компенсований час гості відновили рівновагу. Тут вийшов цілий комплекс помилок у захисті. Після виносу голкіпера Забарний не дуже вдало зіграв головою, Конопля не встиг закрити фланг, а Матвієнко з Миколенком не завадили нападнику відгунутися на простріл у воротарську. Як наслідок, м’яч від ноги того ж Миколенка опинився в сітці воріт збірної України. І ось так секундна втрата концентрації вартувала нам мінімальної переваги за доволі переконливої гри – 1:1.
У перерві Сергій Ребров, як він сказав уже після матчу, через травму замінив Коноплю на Михайличенка. В дебюті другого тайму відчувалося, що «гол у роздягальню» суттєво додав упевненості азербайджанцям. Саме гості на початку були активнішими та наполегливішими, поки українці намагалися повернути собі ініціативу. Ці хвилини виглядали тривожними. Особливо коли Байрамов вибачив нас після помилки в центрі поля Матвієнка та швидкісного контрвипаду. Поступово українці повернули собі контроль за грою та знову стали створювати небезпеку. Але воротар азербайджанців Магамедалієв відверто рятував команду після ударів Довбика з меж штрафної та Забарного з Маліновським здалеку. І тут на порятунок українцям прийшли нестандартні дії. Не дуже помітний та продуктивний до цього Волошин віднайшов своєю передачею в штрафному майданчику Гуцуляка. Олексій за рахунок техніки та відчуття зробив ефектну передачу на Маліновського. Руслан першим дотиком обробив м’яч, а другим невідпорно пробив, остаточно вдруге поспіль підтвердивши своє звання «Лев матчу». Хоча Гуцуляк зі своїми дуже корисними діями в нападі також цілком заслуговував на відзнаку від уболівальників. Та розвинути свій успіх підопічним Сергія Реброва знову не вдалося. Натомість ми отримали валідольну кінцівку, коли перейшли на гру в три центрбеки плюс Калюжний з Шапаренком у центрі. Не можна сказати, що суперники мали стовідсоткові шанси відігратися, але все ж таки це була гра на нервах. Правда, українці забили втретє, коли класну комбінацію завершив Волошин. Але тут ВАР був за збірну Азербайджану. Був зафіксований фол ще на початковій фазі контратаки від ще одного резервіста Бондаренка. Так що свою різницю забитих та пропущених м’ячів ми не покращили. Фінальний свисток зафіксував лише мінімальну перемогу – 2:1.
А «лише» я написав тому, що збірна Ісландії на власному полі розійшлася миром із французами – 2:2. Ех, якби лебле виграли, то проти нас вже не були б такими налаштованими! До речі, на поєдинок із французами 13 листопада українці виходитимуть, вже знаючи, як зіграли ісландці в Азербайджані.
Перевагу в три очки над головними конкурентами збірна України у Франції може втратити. І тоді за власної перемоги вже команда Ісландії перед заключним туром матиме поулпозішин. У разі рівності очок у відборі до чемпіонату світу в першу чергу враховується загальна різниця забитих і пропущених м’ячів. У ісландців вона наразі плюс 2 і може покращитися, а в нас – плюс 1. Отже, так може статися, що в останньому матчі відбору підопічним Сергія Реброва потрібно буде знову лише перемагати збірну Ісландії, яку цілком влаштовуватиме нічия.
Але то буде за місяць. А поки давайте дійсно порадіємо та подякуємо гравцям і тренерам за позитивні емоції, яких нам зараз так не вистачає. Ну й будемо вірити, що цей переможний настрій Сергій Ребров та його команда збережуть. Тільки так ми зможемо розраховувати на черговий плей-офф у відборі до чемпіонату світу.
Непрофесіоналізм, пофігізм чи розгильдяйство
Нічия нової молодіжної збірної Унаї Мельгоси з угорцями – 3:3 у відборі до Євро 2027 викликала розчарування. Суперник виглядав дуже слабким, але українці дозволили їм забити практично з трьох ударів. Можна говорити про характер, коли ми двічі відігравалися, та про гарну перспективу команди, де на провідних ролях Степанов, Крупський, Маткевич, Саленко, Слесар, Михавко, які, як і більшість їх партнерів, грають в основних складах своїх клубів. Та втрачати очки з такими конкурентами, коли ми ще не зіграли з хорватами й турками, це неподобство. Це можна пояснити переоцінкою власних сил і недооцінкою суперників. Так що проблеми старших збірників переходять до молодших. І потім також доведеться долати труднощі.
А ось збірній U-20, яка виграла свою групу в фінальному турнірі чемпіонату світу в Чилі, а в плей-офф поступилася чемпіонам Європи – іспанцям, дійсно можна було б подякувати. Ця команда збиралася з того, що було й кого відпустили клуби. Адже цей турнір не входить до офіційних міжнародних дат і грати в ньому, як і на Олімпіаді, можна лише за власним бажанням та за згодою клубів. Тому й вилітають тут на ранніх стадіях бразильці, італійці та французи. Ось і ми знайомилися з більшістю наших збірників уже по ходу турніру. І потрібно визнати, що Дмитру Михайленку вдалося зібрати непоганий колектив, який двічі виграв у Кореї та Парагваю та зіграв унічию з Панамою. Та й проти іспанців, які, до речі, опинилися серед команд, які посіли треті місця, українці не виглядали безнадійно, програвши мінімально – 0:1. Тим більше, що через абсолютно дурну дискваліфікацію довелося грати без нашої головної зірки – Геннадія Сінчука. І саме цей незрозумілий пофігізм (наш футболіст був дискваліфікований на гру з Парагваєм , але чомусь опинився в роздягальні своєї команди, отримавши ще один бан – вже проти Іспанії) говорить про те, наскільки ж український футбол безнадійно відстає в усіх аспектах від провідних країн. То у нас зі збірної Мудрик повертається з позитивною допінг-пробою, то Сінчук не знає, що йому можна, а що ні на чемпіонаті світу. То тренери київського «Динамо» у матчі Ліги Конференцій шість хвилин не можуть зробити заміну й пропускають вирішальний гол. І така ж ситуація повторюється вже в грі національної збірної після травми Судакова. І ось ця безвідповідальність і безграмотність призводять до провалів на футбольному полі.
Збірні України: то в жар, то в холод