Він був чудовим снайпером

Його військове псевдо було Джокер – тому що завжди посміхався і сміявся так, що всі навколо починали сміятися. Андрій Балацький, стрілець-снайпер мотопіхотного батальйону, загинув 19 липня 2024 року біля села Прогрес Покровського району Донецької області. Поховали його на Алеї Слави Далекосхідного кладовища 7 січня 2026 року.

Про Андрія нам розповіла його дружина Анастасія. Говорили телефоном, бо жінка живе в Мошориному, та ще й перебуває вдома через перелом ноги. Наступного дня після похорону чоловіка виходила з двору, підслизнулася на накатаному снігу, і стався перелом. Пересувається на милицях, а має їздити до ТЦК, писати численні заяви, тому що жодних виплат за загибель чоловіка не отримує.

Ну, про все по черзі. Андрій Балацький народився 6 вересня 1996 року у Кропивницькому. Після закінчення школи навчався на автослюсаря. У 18 років пішов на строкову службу. Брав участь в АТО, був у Севередонецьку. Після служби повернувся додому. Їздив працювати до Польщі. Одного разу у компанії спільних друзів познайомився із Настею.

– В нас якось швидко все склалося, – згадує Анастасія. – Познайомилися, він приїхав до мене. В мене була чотирирічна донька від першого шлюбу, і я була старша за Андрія. Він прикіпів до моєї Саші, до мене. Одного разу приїхав нас навідати і залишився.

Пара одружилася. Хоча вже не пара, а троє створили родину. Перед пандемією Андрій не міг знайти роботу і вирішив знову поїхати до Польщі. Треба було утримувати сім’ю, тим більше Настя була вагітна. Попрацював, повернувся, і знову стало тяжко: ковід у розпалі, виїхати за кордон неможливо, орендувати квартиру в місті дорого, поїхали до Настиної бабусі в Мошорине. Андрій влаштувався в черкаську структуру охоронцем.

Згодом повернулися до Кропивницького, зняли квартиру. Народилася донька. Почалася повномасштабна війна. Андрій, звісно, пішов до військкомату. Йому сказали, що перетелефонують, як багатьом тоді казали. Чекав. Під час тих перших тривог переважна більшість кропивничан, особливо тих, які мали маленьких дітей, виходили в укриття, чи підвали, чи будь-що, що мало захистити. Балацькі теж вночі побігли, взявши із собою дітей і документи, які поклали у дитячий візочок. По дорозі загубили пакет з документами, де був паспорт Андрія.

Добровольцем, як він хотів, його не брали, бо без паспорта. Почав процедуру відновлення документів. 25 вересня 2023 року його мобілізували. Учебка в Україні, потім навчання в Іспанії, Німеччині.

– Він казав, що завжди мріяв побувати в Іспанії. Не у зв’язку з війною, а побачити цю країну і насолодитися нею, – розповідає Анастасія. – І він туди потрапив. Казав, що здійснилася його мрія. Він пройшов серйозне навчання, показав чудові результати снайпера, повернувся в частину і його направили ще в Німеччину. І там він один з найкращих.

Після навчань повернувся в частину, додому не відпустили. Настя каже, що в європейських пайках були шоколадні батончики, які Андрій збирав, а потім відправив поштою своїм донечкам – Саші і Ксюші. Любив їх однаково.

Загинув Андрій під час виконання завдання. Він був головним групи. Вийшли на завдання, і нікого не залишилося. У всіх численні вогнепальні поранення з ураженням життєво важливих органів. Ймовірно, хлопців розстріляли чи розбомбили вороги. Довго не могли забрати тіла, тому так затягнулося повідомлення про загибель.

Андрій півтора року вважався зниклим безвісти – з 19 липня 2024 року. В день народження Ксюші – 17 грудня – Насті повідомили, що на підставі ДНК їхньої спільної дитини підтверджено, що Андрій загиблий. Анастасія згадала, що напередодні цього маленька Ксюша вчергове попросила маму показати фото тата на телефоні і несподівано сказала: «Тато помер». Це слово в родині не звучало, всі сподівалися, що ДНК не підтвердиться, що він живий… І чотирирічна Ксюша інтуітивно промовила: «Тато помер»…

Анастасії досі нічого не передали з особистих речей Андрія. В неї немає зв’язку з частиною, де він служив. Більше того – вона не отримує жодних виплат після втрати чоловіка і батька дітей. Нещодавно її попросили приїхати до ТЦК на прохання частини, де воював, служив, захищав Андрій Балацький, щоб написала заяву, що його поховали, бо він числиться у в/ч А4941 (151-ша окрема механізована бригада), і на нього пайок виписують…

Вічна слава захиснику!

Від редакції: Ми звертаємось до обласного керівництва – Андрія Райковича, Юрія Дрозда, Катерини Колтунової з великим проханням допомогти сім’ї Героя Андрія Балацького з вирішенням нагальних проблем.

Ми звертаємось до командира Кіровоградського обласного ТЦК та СП полковника Владислава Зуєва, а також до наших друзів і захисників Дмитра Лінька, Олега Дем’яненка, Ігоря Козуба, Вадима Нікітіна, Олексія Гори допомогти встановити контакти з частиною, де воював і загинув снайпер Андрій Балацький, щоб близькі мали можливість зберегти пам’ять про нього.