Адаптація до погіршення

Що наше життя: не звикнеш – здохнеш, не здохнеш – звикнеш.

М.М.Жванецький

Досвідчені люди кажуть, що найважче переносити спрагу і голод. До цього в Україні, слава Богу, не дійшло і, дуже сподіваюся, не дійде, а з рештою швидко навчилися давати собі раду.

Виявляється, до страху можна тупо звикнути. Регулярні повітряні тривоги за чотири роки стали буденністю. Ми перетворились на націю фаталістів і пофігістів. Згадую емоційну реакцію колег на перші сирени 22-го року і з усмішкою дивлюся на них же, спокійних і впевнених, у 26-му. І так не тільки у нас: читаєш повідомлення з Харкова, Сум, Дніпра і розумієш – люди реально живуть під бомбами, і ключове слово тут – ЖИВУТЬ.

Зі світлом геть кепсько. Точніше, зі світлом добре, без світла – погано. 12 годин на добу без електрики багатьох сильно напружували. А відімкнення на 15 – 18 годин вже сприймаються спокійно. Три доби без світла, як кияни, слава Богу, ми ще не пробували, але розуміємо, що це цілком можливе.

Світло за графіком дуже дисциплінує: зробити за годину – дві те, що раніше – за шість; встигнути все зарядити; їсти, спати, митися за графіком, а не тоді, коли хочеться. І працювати – теж за графіком подачі е/е, чітко планувати найважливіше і встигати.

Для багатьох температура в помешканні – похідна від наявності світла. А тут ще загальне потепління сильно підводить, мороз тримався як пів століття тому. Шкода, на нашому телебаченні не здогадалися зняти сюжет про те, в що цієї зими одягаємося вдома, – було б на згадку нащадкам. Раніше казали: «напудився як француз під москвою» або «як фріц під сталінградом». «Холодний січень 26-го» легко витіснить ці знакові колись фрази з нашого вжитку.

На всі ці «негаразди» ми навчилися реагувати спокійно, а якщо іноді зриваємося, то є хороше заспокійливе. Не алкоголь, але допомагає не гірше. Пам’ятаєте блогерку і волонтерку з Харкова Анну Гін? Чарівна і активна жінка з великим доберманом, її інтерв’ю ми друкували ще в травні 24-го. Читайте Гінку – допоможе:

«Хотіла було почати зі слів «сил моїх більше немає» (а сил реально немає, я фізично дико втомилася ходити по три-чотири рази на день пішки на 17-тий і назад), але вчасно побачила в стрічці прекрасну ілюстрацію. Пост дівчини, яка пише, мовляв, у квартирі холодно, світла немає, гарячої води немає… А нижче такий беззлобний коментар зі смайликами «ми переживаємо за вас усім бліндажем!» і фото з окопу».

Всі перераховані вище проблеми так чи інакше стосуються нашого фізичного стану, але є питання суто ментального характеру.

Наша апатія до корупційних скандалів просто вражає і потребує пояснень науковців рівня не нижчого, ніж Фрейда і Юнга. Здавалося б, міндічгейт миттєво розігрів до кипіння температуру громадського обурення, але так само швидко цей сплеск вщух. Скажіть, кого сьогодні цікавлять «плівки Міндіча», всім і так все зрозуміло.

Рівно на день вистачило нашого гніву на чергову «крупу» з ВЛК з якоюсь дрібницею у вигляді 330 тисяч доларів. Дружно посміялися над її убогим перманентом (хімзавивка, хто забув) минулого століття і затрапезним халатом. І забули. І про митний ларьок «Луцьк» з наколядованими 850 тисяч баксів забудемо.

Тепер вся увага переключилася на Юлю. НАБУ звинувачує її в чомусь абсолютно жахливому, до такого навіть інквізиція на судах над відьмами не додумалася. Аж писати страшно! Юлію Володимирівну підозрюють, не повірите, в підкупі народних депутатів!!! В оплаті за конкретне голосування! Ну ніколи ж такого не було! Не було «директора Верховної Ради» Олександра Волкова. Не було «комірної» книги регіоналів. Не було «листів у конвертах» для нинішньої монобільшості. Просто смішно читати і слухати це удаване обурення людей, які корчать із себе святу невинність. Смішно і огидно.

Серіал з ЮВТ «Багаті голосно плачуть» – надовго, вона сама не дасть йому тихо згаснути. Боюся, на його тлі новий скандал з другом дитинства президента і колишнім главою СБУ Бакановим з умовною назвою «Іван і диван з грошима» незаслужено матиме убогий вигляд.

Зрозумійте мене правильно: ми не стали байдужими, не обросли густою шерстю і товстою шкірою. Не стали менше мерзнути і втомлюватися від темряви. Ми просто вчимося виживати в непростих умовах і хочемо дожити до весни.