Сталева спільнота, що стане командою

Численні ампутації – один з наслідків війни, тож ампфутбол став пріоритетним напрямом реабілітації ветеранів. Першу команду «Покрова АМП» створено у Львові 2023 року. Наступного року донецький «Шахтар» заснував власну команду для ветеранів – «Шахтар Сталеві». 2025 року відбувся перший в історії чемпіонат України з ампфутболу. Взяли участь 12 команд, перемогла львівська «Покрова АМП». Серед областей країни Кіровоградщина тринадцятою долучилася до цього потужного руху.

Перші тренування нашої команди пройшли в кропивницькій ОСДЮШОР-2, яка розташована в Дендропарку. А як тільки дозволила погода, «Сталеві орли» перейшли на майданчик зі штучним покриттям спортивного комплексу ГУНП в Кіровоградській області. Приємно було побачити серед тих, хто спостерігав за тренуваннями, начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Андрія Дуброву.

Андрій Миколайович розповів про співпрацю зі «Сталевими орлами» та про розвиток спортивної бази нашої поліції в Кропивницькому:

– По-перше, сьогодні ветеранська політика – це дуже важливо. І в нас немає поділу – це поліцейські чи воїни ЗСУ. Всі вони заслуговують підтримки суспільства. І коли до нас звернулися керівники обласної Асоціації футболу з проханням посприяти розвитку ампфутболу в Кропивницькому, то ми, звісно, із задоволенням погодилися й забезпечили всі належні умови для тренувань. Для нас це велика честь – сприяти підготовці такого чудового колективу.

У нас же тут, на спортивному комплексі, – не тільки футбольний майданчик зі штучним покриттям, й тенісний корт. А ще є майданчик для стрітбаскету та декілька приміщень, де можна проводити теоретичні заняття, пограти в настільний футбол та психологічно розвантажитися. Є навчальний клас, інтерактивний екран. Є кімнати для занять з психологами. Є де розважитися дітям – ветерани іноді на тренування приходять з малечею.

Крім того, у приміщенні «Динамо» нещодавно після ремонту відкрито тренажерний зал, в якому вільно можуть займатися ветерани та співробітники. Приємно, що «Сталеві орли» відгукнулися на запрошення. Я бачив хлопців із команди в нашому залі. Ну а Міша Дудурич, мабуть, перепробував усі тренажери. Знаю, нещодавно він виграв три медалі на змаганнях «Сильні України». Можливо, й наш тренажерний зал трохи допоміг йому досягти такого успіху.

Реабілітаційних проектів – достатньо, ми над ними постійно працюємо. Ну й пишаємося, що в цій команді є хлопці, яких ми, згідно з новим законом, прийняли на роботу на цивільні посади.

А «Сталевих орлів» будемо підтримувати. Повторюся, це для нас велика честь.

Про створення команди, її подальші плани та перспективи розповів голова Кіровоградської обласної асоціації футболу Ігор Мурдій:

– Ця ідея не нова. В Україні вже не перший рік проходять масштабні змагання з ампфутболу. Ми вирішили створити власну команду в грудні 2025 року, коли нас трохи присоромив Максим Оівчик, який сказав, що їздить на тренування у Кривий Ріг.

Познайомившись із Максимом ближче, ми запропонували йому зібрати всіх бажаючих. І цей класний хлопець із Долинської загорівся, і його очі запалали, як вогонь.

Він відразу трьох-чотирьох чоловік набрав, і вони миттєво сказали: «Так». Далі – два місяці рутинної роботи. І вже в лютому 2026-го ми офіційно оголосили про створення кропивницької команди «Сталеві Орли», запросивши приєднатися всіх бажаючих ветеранів – воїнів, які втратили кінцівки.

Тут панує неймовірно дружня атмосфера. Для гравців – це ще дуже важливе спілкування та можливість відчувати себе потрібними. А ще є величезне бажання допомагати побратимам і посестрам. Є в нас дядько, який також втратив кінцівку, він прийшов до нас й каже: «Знаєте, я здоровим не сильно грав у футбол, може в дворі десь, не займався в спортивній школі. Та все ж візьміть мене хоча б м’ячі подавати, просто хочу бути в команді». Є дівчина-парамедикиня, яка нещодавно зазнала поранення, втратила кінцівку. І наші хлопці після тренування провідають її.

Я ж згадую, як половина з цих хлопців, коли прийшли вперше, стояли десь біля бровки, хтось соромився, некомфортно почувався, а деяких доводилося просто переконувати, що в цьому немає нічого страшного. А тепер вони кожної суботи чекають. Ну й ми робимо все, щоб вони швидко адаптувалися. Є 30 комплектів спеціальних милиць. По десять комплектів придбали ми та обласне спортивне управління, а ще десять надала Українська асоціація футболу. Зараз активно займаємося екіпіруванням та розробляємо дизайн футбольної форми.

Домовилися з ректором ЦДУ імені Винниченка Євгеном Соболем про тренування на футбольному полі факультету фізичного виховання університету.

Цікаво було поспілкуватися з тренером команди – військовослужбовцем ЗСУ Валентином Олійником.

– На гражданці мав невеликий тренерський досвід в аматорський футзальній команді «Арсенал» у Кропивницькому. Коли став військовим, надійшла пропозиція від одного з керівників КОАФ, Ярослава Пилипенка, спробувати сили в команді з ампфутболу, яка тільки створювалася. Мені подобаються нові виклики, тож із хвилюванням погодився. Тим більше, що попереду на нас із капітаном команди Максимом Оівчиком очікували профільні курси. Там, на Закарпатті, ми багато чого дізналися, а ще більшому намагалися навчитися. Одним із головних напрямів навчання була медицина. Акцент був великий на тому, як гравцям правильно падати, правильно групуватися, правильно йти в єдиноборства, грамотно уникати жорстких стиків. Нас вчили, що б ми, не дай Боже, не нашкодили своїм хлопцям. Звісно, були також уроки з тактики, з правил гри, з важливих нюансів, які мали б допомогти під час підготовки команди.

Я щасливий працювати з цими неймовірними хлопцями, які просто палають бажанням тренуватися та грати. Їх не треба особливо примушувати та повчати, але правильно направляти все ж потрібно. Дуже допомогає Макс Оівчик, який певний час тренувався в Кривому Розі. Є в нас і гравець, який грав у складі вінницької ампфутбольної команди. Вони діляться досвідом з хлопцями. Вдячний також нашому ветерану футболу Миколі Гордовому, який виконує функції адміністратора та працює з воротарями.

Тепер головне – навчити наших підопічних бути згуртованими та почуватися єдиною командою. Перебуваємо на стадії формування боєздатного колективу. Зараз у нас – 16 гравців, цього замало. Раді побачити усіх, хто має бажання спробувати сили. І не тільки військових ветеранів. Запрошуємо й дітей, дівчат та жінок. Ампутація – необов’язкова. Маєте інвалідність й бажаєте грати – не будете зайвими.

У нас на зборі грали три чоловіки, в яких є по дві ноги, але з інвалідністю. Вони просто підгинали ногу, брали милиці та грали.

Поки що – реабілітація. Далі – спортивна складова та шлях до перших перемог на футбольному полі. Чекаємо переходу на трав’яний газон, адже важливо тренуватися в умовах, в яких маємо грати. В ампфутболі кажуть, що ми ще не команда, а спільнота. Коли зіграємо першу серйозну гру, то тоді вже народиться команда.

Вірю, наберемося певного досвіду на товариських турнірах, які дозволять гарно підготуватися до дебюту в Кубку України. Дуже чекаємо на це. Ви самі бачили, як у хлопців очі горять. Дякуємо всім за підтримку та віру в нашу команду.

Ось що розповів Максим Оівчик, ініціатор створення команди «Сталеві орли» на Кіровоградщині.

– У дитинстві я футболом не займався. Так, грав із друзями на вулиці. А після поранення, дізнавшись про ампфутбол, захотів долучитися. Але в нашій області нічого такого не було. Їздив у Кривий Ріг. Але там нічого серйозного створити так і не вдалося. Так, збиралися декілька хлопців і грали задля задоволення. А тут у нас стрімко все так почалося. І тут ось почуваюся просто щасливим у такому колі з побратимами. Усі хлопці класні. Вважаю, це буде більше, ніж просто команда. Хто дуже хоче, той буде тут займатися. А хто не хоче, то на одне, два тренування прийде і зрозуміє, що важко. Ніхто ж нікого не примушує. Усі сюди добровільно прийшли.

Повністю команди, правда, ще немає. Але кістяк вже сформовано. Якщо говорити про навантаження, то головний тиск – на руки та плечі. Спина теж це відчуває. Але коли потрапите до нашого колективу, то зрозумієте, що нічого страшного немає. Тут кожен підтримує кожного. Взагалі хочу, щоб і діти з ампутаціями до нас приходили. Для них це – гарне психологічне розвантаження та можливість отримати нові незабутні враження. Взагалі, в чемпіонаті можна з 16 років грати. Але тренуватися ж можна завжди. І дівчатам також. Для них це складніше, ніж хлопцям, але ж вони у нас сильні. Можливо, хтось і до жіночої збірної України потрапить.

Ну а «Сталевим орлам» поки треба зігратися, виробити стратегію, тактику, визначити основний склад, а потім рухатися вперед. Я хочу потрапити до збірної України, зіграти на чемпіонаті світу й в європейському клубному турнірі. А може, й виграти трофей. А зараз я дуже щасливий. Моя мрія здійснилася, й не знаю, як іще можна подякувати тим людям, які це допомогли зробити.

Руслан Беля воював сапером у 808-му полку «Злюки Бобри» з 2022 року. Майже рік – на херсонському напрямку. Визволяв Херсон. Далі були донецький та запорізький напрямки. Під Роботиним підірвався на ворожій міні. Про свої відчуття в команді «Сталеві орли» Руслан сказав таке:

– Це для мене – нове життя, нове повітря. Дуже задоволений своїм результатом і взагалі усім, що роблять тут для нас, ветеранів. Радує, що кожен може прийти, пограти, поспілкуватися. На душі стає легше. Я ж до війни, а я сам із Покровки, особливо спортом не займався. Так, іноді. А тепер хочу повністю своє життя присвятити спорту. Коли був на протезуванні в Дніпрі, одна жіночка запропонувала пограти в настільний теніс. А я дивлюся на неї й думаю: який теніс на одній нозі. Тим більше, що взагалі ніколи не грав в той теніс. Але вони мене так навчили, що я взяв на Кубку України серед ветеранів третє місце. Та для мене вже сама участь – то перемога.

А зараз ця команда – моя родина. Я і привів сюди свого брата рідного. Хоча я кожного з нашої «сталевої» спільноти відчуваю як брата. І така підтримка для нас – дуже важлива. Знаєте, для мене кожне тренування – як свято. У мене нічого не болить. Болить душа, що можу ще більше, мабуть, але чомусь не вдається. Я взагалі вдома щоразу обговорюю цей футбол, цей матч. Я хочу більше, ще більше. Але я розумію, що є хлопці, які ще не можуть. Та разом ми досягнемо успіху. Хоча, гадаю, ми вже маємо бути задоволеними від того, що є першими ампфутболістами на Кіровоградшині.