На тротуарі вулиці Пашутінської у Кропивницькому, між Шевченка та Бандери, стоїть привітний рекламний щит: «Салон-магазин ViLeNa Studio. Все для рук, нігтів та волосся. Кава Sapremo». Як поєднується догляд за волоссям та нігтями із кавою? Щоб отримати відповідь на це запитання, треба зайти в салон. Все виявилося логічним і гармонійним. Про це говорили з власником, директором салону Сергієм Панфіловим. З легкістю ділився своєю життєвою філософією.
– Пане Сергію, світогляд формується в дитинстві. Яким було ваше?
– Народився в Пермській області в 1974 році. Сім’я наша багатодітна, нас у мами восьмеро. Я другий, але старший. Батько рано помер, і всі його зобов’язання лягли на мене.
Я інвалід дитинства. До десяти років був здоровим, потім захворів, почалося погіршення, довго не могли встановити діагноз, лікувався в інститутах, санаторіях. Бувало таке, що по пів року лежав у лікарні.
Мій дідусь з Іванофранківщини, був переселений на Урал, коли Союз захопив території Польщі. Там він познайомився з бабусею, одружилися. В Україні були родичі, у 1980 році ми сюди переїхали.
Закінчив бережинську школу. Мріяв бути юристом-адвокатом. Не зміг вступити до вишу, бо в батьків не було грошей на моє навчання. Тому отримав професію бухгалтера-оператора ЕОМ.
– Працювали за спеціальністю?
– Оскільки був інвалідом дитинства, виявився непотрібним ні державі, ні приватним структурам. Тому не міг влаштуватися на роботу, хоча диплом був хорошим – всі п’ятірки. Єдиним місцем, де знайшов роботу, був Центральний ринок, реалізатор. Три роки відстояв взимку, влітку, працюючи продавцем на хазяїна.
Задавався питанням: невже все життя буду реалізатором? Почав аналізувати, налагоджувати контакти, і в 98-му році вже працював на себе зі стартовим капіталом у 40 гривень. Згодом відкрив ФОП.
– Що саме ви робили? Чим торгували?
– Я постійно працював з товарами для жінок: помади, брасматики, пудри. Потроху став досліджувати ці товари. Досі пам’ятаю помади Ruby Rose, якому кольору відповідає перший номер, якому сороковий. Я ж хотів бути юристом-адвокатом, тому до товару ставився, як до підзахисних: знаходив гарні якості, риси і доносив їх до інших.
В 2005 році з’являється новий напрямок: жінки починають нарощувати нігті. Я став завозити відповідний товар, але не розуміюся на ньому. Тому вирішив навчатися на майстра-дизайнера з нарощування нігтів. Навчався, щоб продавати, але зрозумів, що мені це цікаво. Пішов працювати в салоні, вже маючи сталий бізнес, своїх продавців. Майстром я працював на відсотки, щоб зсередини вивчити цей напрямок. Це був салон моїх друзів.
– Ваш теперішній бізнес пов’язаний ще й з товарами для волосся.
– Так, коли працював в салоні, уважно придивлявся і слухав. Мені було цікаво, чим відрізняється канадка від бокса або напівбокса – це чоловічі стрижки. Йшов на майстер-класи, щоб знати різницю між жіночими каре, боб-каре та каскадом, яким окисником при якому відсотку сивини фарбувати волосся. Все це робив, щоб відкрити свою перукарню. Так і сталося. Я відкрив свій кабінет манікюру, а згодом ми з дружиною викупили місце на Критому ринку і переробили під перукарню.
Так почався наш перукарський бізнес. Маємо власний бренд і мережу – ViLeNa Studio. ВіЛєНа – від трьох імен наших дітей: Вітя, Лєна, Настя.
– Тобто ви були діючим майстром манікюру?
– Так. Зізнаюся, що був досить затребуваним. Були такі дні, що працював до другої години ночі – все було розписано. Через те, що у мене проблеми з опорно-руховим апаратом, і хвороба Бєхтєрєва почала прогресувати, лікарі сказали: або працюєш далі, рухаєшся, або ляжеш. Оскільки я знав, що таке бути прикутим до ліжка, вирішив, що буду лише викладати курси.
Курси я викладаю з 2008 року. Тоді американська компанія запропонувала працювати викладачем. Протягом двох років створював свої уроки, теми. І з 2010 року став викладати зі своєю власною школою ViLeNa Studio. Продовжую викладати і зараз. Більше 500 моїх учнів зараз досить успішно працюють за кордоном. Багатьма я пишаюся.
– Розкажіть про каву. Як вона з’явилася у вашому бізнесі?
– В минулому році ми відкрили кав’ярню. Я вже розуміюся, що таке арабіка, а що робуста. Знаю, як заварити, щоб кава в турочці відрізнялася від завареної в апараті. Можу зробити американо, лате, капучино. І знаю, як налаштувати машинку.
Я познайомився з Олександром Кириченком, ми створили проєкт «Спільно», слоганом якого є слова «Краса та кава: разом краще». В нас з ним багато спільного. І в 22-му році ми пішли у військкомат добровольцями. Його взяли, мене ні. Він досі служить. До війни займався бізнесом, кавою Sapremo, а зараз не має права, оскільки військовослужбовець. Вирішили, що я буду розкручувати цей бренд. Подався на грант, виграв, працевлаштували трьох людей і тепер працюємо ще й у цьому напрямку.
– Не можу не запитати про війну. Як вона почалася для вас?
– За станом здоров’я я виїзний, але вирішив не залишати країну. Дружина сказала, що без мене не поїде. Єдине я сказав, що якщо рашисти дійдуть до Кропивницького, буду змушений виїхати, бо я для них ціль номер один. Це через те, що я для своїх російських родичів з 2014 року бандерівець.
Я не належу до волонтерських організацій. Ми з дружиною вирішили допомагати військовим, яких знаємо. На гроші, що відкладали, купили машину. Вона вже чотири роки бігає, допомагає нашим саперам. Купували генератори, інше, що потрібно бійцям. Хлопці дякують і щодня пишуть: «Братику, ти як?»
П’ять запитань без відповідей