Пам’ятаєте запеклі суперечки, які точилися між прихильниками і противниками термінів «Друга світова» і «Велика вітчизняна»? У чому тільки накручені політиками люди не звинувачували одне одного, якими аргументами і прокльонами не обмінювалися. Добре хоч полеглі в тій війні не чули всієї цієї гидоти.
У хорі взаємної ненависті зовсім загубилися поодинокі голоси з цілком логічним питанням: а чи так життєво важлива тепер її назва? Так, була війна, дуже велика війна, яка охопила практично всі континенти. Так, унаслідок загинули мільйони людей. Десятки мільйонів. Її розпалили і підтримували політики декількох країн, інші приєдналися. Частина людей воювала, слідуючи власним переконанням, інші – їх було набагато більше – під страхом суду і смерті виконували накази, оформлені законами.
Після офіційного закінчення Другої світової військові конфлікти не припинялися практично ні на рік – просто вони мали локальний характер і, відповідно, носили географічні назви: в’єтнамська, корейська, індо-пакистанська, афганська тощо.
У наші дні суперечки про те, чи стала російсько-українська війна частиною Третьої світової або лише її прелюдією, ведуться досить мляво. Набагато більше розбіжностей у питанні, коли починати відлік цієї війни – з лютого 2014-го чи лютого 2024-го? Особисто для мене відповідь очевидна: хоч широкомасштабна, хоч вузько- – це все одно війна. Тут повна аналогія, вибачте, з вагітністю. Не можна бути трохи вагітною – так і з війною.
Так само або не розуміють, або чомусь лукавлять ті, хто відмовляється вважати російсько-українську війну частиною Третьої світової. Вести нескінченні дискусії, присвячені глобалізації сучасного світу, і вважати нашу війну регіональною – нерозумно, їй-богу. У ній, так чи інакше, задіяні десятки (!!!) країн, і треба бути закінченим лицеміром, щоб не визнавати цього.
З початком війни в Ірані «всесвітність» воєнних дій та їх наслідків стає ще більш очевидною. А глобалізація поширює економічну кризу на далекі від Ірану держави зі швидкістю пандемії. На тлі всіх цих подій Україні вже довелося зіткнутися з новими викликами.
Навіть якщо оточення президента США не допустить, щоб країна загрузла в іранській війні, і Дональд Трамп оголосить про свою безумовну перемогу, легше від цього Україні не стане. Тих 35 ракет до «Петріотів», на які спромігся канцлер Мерц, вистачить всього на 17 залпів. І що далі?
Президент США явно втратив інтерес до України, ця війна «не слухається» Дональда Трампа. А попереду маячать територіально близькі Куба і Мексика – може, з ними вдасться?
А росії, незважаючи на втрату іранського партнера, різко полегшало – нафта злетіла в ціні, і зголоднілі споживачі вже готові купувати її навіть відрами. І поки ринок енергоносіїв налагодиться, москва закриє всі дірки в своїй економіці, на які ми так розраховували.
Ще одним ефектом іранської війни, впевнений, стане природне бажання економічно самодостатніх країн (не тільки в Європі) суттєво посилити власну обороноздатність. І принцип «самим не вистачає» дуже скоро позначиться на Україні – коаліція «неохочих» буде рости не по днях, а по годинах. Зрештою, якщо один Орбан може блокувати весь Євросоюз, то чого варта ця, здавалося б, могутня структура?
Звичайно, можна разом із Володимиром Зеленським пишатися тим, що українськими дронами-перехоплювачами зацікавилися Кувейт, Бахрейн і навіть Штати, але варто лише поглянути на табло з сьогоднішніми цінами на бензин і дизель, на долар і євро, і весь оптимізм випаровується.
Замислюватися про долі всього світу – це сильно підвищує самооцінку, але тим болісніше спускатися на грішну українську землю. Далі постануть запитання, на які ні ви, ні я не знаємо відповідей, але, як завжди, незнання не звільняє від відповідальності.
Чи впорається Володимир Зеленський із Сібігою з новими тенденціями у світовій політиці?
Чи зможе президент України з Будановим і Умеровим вийти на укладення мирного договору з путіним без допомоги Трампа?
Чи в змозі Юля Свириденко з одним Шмигалем утримати країну від економічного краху?
Хто і що змусять Верховну Раду відмовитися від популізму, прийняття другорядних рішень і зайнятися безпосередньо порятунком країни?
Хто і як об’єднає Україну перед викликами 2026 року?
Повторюся, у мене немає відповідей на ці запитання, але впевнений: почати потрібно з того, що наважитися ставити їх вголос.
П’ять запитань без відповідей