«Знову всі пишаються тим, що вони – угорці»

Можливо, це журналістське перебільшення, але вибори в Угорщині дійсно мають всі ознаки легендарної «Угорської рапсодії» Ференца Ліста – вони нагадують імпровізацію, в якій сплелися всі можливі мелодії та емоції, від повільних народних пісень до нестримних танців. Ця угорська рапсодія вразила світ: влада, маючи шалену підтримку від Вашингтона й москви, повністю прос… програла вибори – це ж треба примудритися. Мабуть, аргументи мільйонів українців для угорців виявилися переконливішими, ніж двох «володарів перснів» з Білого дому й кремля.

Своїми враженнями від вже минулих виборів, від ганебної поразки Віктора Орбана та переконливої перемоги Петера Мадяра з «УЦ» поділилися наші земляки, угорські українці Наталія Дані та Віктор Пересунько.

– Будь ласка, розкажіть нашим читачам трохи про себе.

– Мене звати Наталія Дані. Проживаю в Угорщині з 2021 року в невеликому місті Секешфегервар. Працюю тут на автовиробництві, займаюся автоелектронікою.

– Мене звати Віктор Пересунько, я родом із Кропивницького, а нині мешкаю в Будапешті. Я тут із 2008 року. Переїхав, тому що моя дружина родом з Будапешта і на той момент ми вирішили трохи пожити в Угорщині, і це вже 18 років триває, тут у нас народилися дві доньки. Працюю IT-менеджером в американській страховій компанії. Я вже отримав угорське громадянство.

– Які були настрої в суспільстві напередодні виборів?

Н.Д.: – Вибори – взагалі така цікава тема, особливо мені, українці, тому що тези виборів були досить дивні: «знайти ворога» і як Дон Кіхот воювати з вітряками. Тому я багато спілкувалася, угорці загалом – позитивні люди. Молодь майже вся була за опозицію, за зміни, за нові рухи в державі, а люди похилого віку, звісно, були за Орбана, казали, що не треба ніяких змін, тільки він врятує Угорщину. Але й багато було таких, хто казав, що і те, й те їх не влаштовує, і на вибори вони не підуть, бо претенденти – одна зграя, одна сім’я. Але, на мою думку, більшість все ж була за зміну влади.

В.П.: – Суспільство напередодні виборів було в напрузі, розділеним. Партія Орбана, «Фідес», позиціонувала себе як захисника національних інтересів Угорщини, християнського суспільства, угорських сімейних традицій: якщо не «Фідес», то всього цього не буде. Ну і плюс з 22-го року почала активно використовуватися тема війни в Україні, мовляв, якщо не голосувати за «Фідес» і за Орбана, то війна прийде і в Угорщину, оскільки він єдиний у Європі, хто виступає за мир, а всі інші – за продовження війни, і якщо не обрати його, то війна прийде у ваш дім і ваших дітей заберуть на війну. По суті, суспільство вже чотири роки жило в страху війни. Готову думку доносили до людей, і вони нічого не запитували. Просто беззастережно вірили в це все, і в страшилки теж. І все-таки перед виборами ставало зрозуміло, що все більше людей хочуть змін. Не всі були готові визнати це відкрито. І ті, хто раніше не ходив на вибори, цього разу вирішили: піду. Особливо молодь – вони просто не розуміли цих старих дядьків, які лякають то війною, то ЛГБТ-спільнотою, яка атакує школи, то Брюсселем, то Соросом. Серед молоді все більше і більше поширювалися думки, що багато чого треба змінювати. Молодь висміювала буквально все, що видавала пропаганда, тому що це було дуже дешево і явно награно.

– Як проходила виборча кампанія? Якими були її прикмети на вулицях та в ЗМІ?

Н.Д.: – Передвиборчі плакати, агітація, мені здається, були повсюди. В Україні напевне більший порядок з виборами в цьому плані, є якісь певні місця, де висять передвиборчі плакати чи агітація, а тут вона і в ліфтах, і в під’їздах, і кожен стовп обвішаний кандидатами. Мене знаєте ще що здивувало? В кандидатів – ніяких програм, ніяких гасел, тільки багато бруду одне на одного. Угорці сказали: всі ЗМІ належать владі. З усіх пабліків, з усіх радіо, новинних каналів йшлося про Україну, ніби це якась така страшна супердержава, такі собі бетмени-супермени, які захоплять Угорщину. І коли я запитала угорців: невже це все правда і ви в це вірите? Вони сказали, що так, Орбан сказав, якщо він не переможе, то всі угорці підуть воювати в Україну.

Ще один момент. Дня тиші, як в Україні, мені здається, тут не існує, тому що плакати висять і тепер, хоча вибори вже минули. А з агітацією в мене вийшла така історія: мій номер є тільки в моєї родини, і уявіть моє здивування, коли мені дзвонить невідомий номер, я піднімаю слухавку і чую, що «потрібно голосувати за стабільність». І в суботу, і в неділю, в день виборів, мені телефонував робот і голосом Віктора Орбана розказував, що це він – Віктор Орбан особисто, що потрібно прийти й проголосувати. Тобто агітація відбувалася і напередодні виборів, і навіть в день виборів.

В.П.: – Вважаю, що, по суті, ця виборча кампанія розпочалася ще під час попередньої. Але цього разу опозиція у вигляді «Тиси» та Петера Мадяра виявилася згуртованішою. Кампанія розпочалася дуже активно, обидва кандидати зробили ставку на відвідування угорських міст, ніяких дебатів між ними не було, всі кандидати переважно їздили і проводили бесіди з виборцями на місцях. І поки Орбан розповідав усілякі страшилки про війну, про Брюссель, про ЛГБТ, про Україну, Петер Мадяр у своїх виступах робив ставку на стан доріг і місцеві проблеми. І людям це було ближче. Оскільки медіа на 90% контролювалися урядом, тому «Тиса» зробила ставку на онлайн-ресурси, такі як Instagram та YouTube-канали. І це привернуло дуже багато молоді, і вони явно стали партією нового покоління, говорили доступно і зрозуміло, і відразу отримали підтримку. Виборча кампанія Орбана грунтувалася на просто шаленому негативі щодо України. Фотографії Зеленського всюди, ніби якийсь злий диктатор, чудовисько, ненаситний владою і вже нелегітимний, і тільки воювати хоче, і забрати гроші угорських платників податків, які повинні йти на підтримку сім’ї. І цей наратив лився просто без кінця – радіо, телевізор.

Але все ж люди не відчували прямої залежності від цього, тому розрив між інформацією, яка надходила з телевізора, з усіх передвиборчих промов Орбана, та реальністю дедалі збільшувався. І угорці почали розуміти, що це вже занадто.

– Які найяскравіші та найрезонансніші моменти вам запам’яталися?

Н.Д.: – Напевне, найбільше запам’яталося, як з усіх ЗМІ лився бруд на опозиційного лідера Петера Мадяра і на Україну. А найбільший дисонанс спричинила істерія з приводу того, що Зеленський погрожував Орбану. Доходило до маразму. Були ролики по телебаченню, як прем’єр-міністр телефонував своїй дружині, що йому погрожують з України, і нехай онуки бережуться, дружина бережеться. Ну це було дуже дивно, якщо чесно. Навіть угорці з цього сміялися, коли дивилися ролики. От саме цей бруд мене неабияк чіпляв, але, повторюся, більшість угорців реагувала адекватно, розуміючи, що це – пропаганда.

В.П.: – Ну, геть такого резонансу… В основному це були шпигунські скандали. Коли почалися витоки інформації про контакти міністра закордонних справ Сійярто з Лавровим, це остаточно доконало тих, хто ще сумнівався. З’явилося кілька розслідувань опозиційних журналістів про те, як у неблагополучних районах, у невеликих селах, отримували гроші за голоси. Для багатьох це було відкриттям, просто був такий бум, всі про це говорили і дивилися цей фільм «Ціна голосу». Самі журналісти зізналися, що, як виявилося, вони натрапили на цілі схеми, які застосовувалися й на попередніх виборах і готувалися знову. Просто роздавали людям гроші! Ну в Україні, гадаю, такі схеми – давно вже зрозумілі, а тут це було сюрпризом для багатьох. А ще перед виборами вийшов фільм «Весняний вітер», так називається пісня, угорська народна, можна перекласти як «Вітер змін». І цей фільм просто розкрив усю корупційну схему в Угорщині, він за тиждень до виборів почав йти у всіх кінотеатрах, і люди кинулися дивитися – це теж багатьом відкрило очі. Просто люди навіть не вірили, що таке можливе, але там все так добре показано, що це теж, мені здається, вплинуло на рішення багатьох людей.

– Судячи з того, що тема України активно звучала на виборах, – чи позначилося це на ставленні угорців до українців?

Н.Д.: – Щодо ставлення угорців, можу поділитися суто своїм досвідом: скільки перебуваю в Угорщині, ніколи безпосередньо тема національності не звучала. Ну так, десь там є якісь міфічні люди, які поміж собою розмовляють про свою неприязнь до українців. І це зрозуміло – тут була велика пропаганда і просувався «руський мір», але особисто в моїх стосунках – люди, які лояльно ставляться до України. На початку війни угорці масово допомагали українцям, і наша родина допомагала, заселяла, зустрічала, тому якогось примітивного негативу особисто до себе я взагалі не відчувала. Чи вплинуть вибори? Сподіваюсь, що ні.

В.П.: – Знаєте, якщо довго називати червоне зеленим, починаєш сумніватися: а раптом? Так само й тут: вибори минули, але доведеться ще попрацювати над тим, щоб прибрати весь той негатив, який проти України лився всі ці роки. Хоча особисто я його на собі не відчував. Звісно, загальну підтримку України на початку війни і тепер не можна порівняти, вона знизилася, але це не пов’язане з виборами. Це нормальний органічний процес, люди вже не відчувають такого стресу і потреби без кінця підтримувати Україну. Повторюся, не чув на свою адресу якихось негативних висловлювань від угорців попри всю цю пропаганду. Навпаки, здебільшого чув протилежне, співчуття, що стільки всього негативного про Україну виходить від уряду.

– Який у вас особисто настрій тепер, через тиждень після виборів?

Н.Д.: – Щиро радію, що переміг кандидат, який, скажімо так, більш дружній до нас і має вектор Європи, і не підтримує нашого ворога. Після виборів я прийшла на роботу, і дійсно деякі люди настільки раділи, що не можу передати. Напевне, всі бачили, що відбувалося в ніч виборів в Будапешті. Зранку на роботі одна жіночка підійшла до мене прямо плачучи: «Ти бачила? Ти бачила, що Мадяр переміг?!». І це зворушувало.

А взагалі реалістично дивлюся на ці речі, і якщо Мадяр виправдає очікування угорців, це буде супер для нас як для українців, і добре, що вибрали людину, яка не товаришує з нашим ворогом.

В.П.: – Досі почуваюся абсолютно задоволеним результатами виборів та радим за угорців. Все-таки логічне мислення збереглося, і люди міркують правильно: якщо голосувати, то й результат правильний. Мені здається, дуже багато людей зрозуміли прямий зв’язок: ось мій голос, і ось він – результат. Усі хотіли змінити нинішню ситуацію, прийшли на вибори і змінили. І це дає людям якесь абсолютне відчуття ейфорії та віру в майбутнє. І знову всі пишаються тим, що вони – угорці, це якесь абсолютне національне єднання. У день виборів люди вийшли на вулиці святкувати перемогу, співали пісні, пили шампанське, гриміли салюти і петарди, всі обіймалися, і це все до четвертої ранку, і наступного дня те саме, і ось досі триває, це тема номер один на роботі, у магазинах, на вулицях, і люди сповнені надій, що все-таки зміни будуть. Мені хочеться швидкої нормалізації відносин з Україною і, звичайно ж, зняття вето з санкційних пакетів та рішень про виділення допомоги Україні.