Так має бути!

Олександр Ручін – відомий тренер з великого тенісу. У нашому місті він фактично є засновником цього неймовірно популярного виду спорту. Багато хто вважав за везіння потрапити до нього на навчання. Принциповий професіонал з гордістю говорить про своїх учнів. Нещодавно він здивував кропивничан, представивши свою першу персональну виставку графічних робіт. Вона відкрилася у туристично-інформаційному центрі на Гоголя і називається «Графіка + джаз».

Олександр Леонідович, презентуючи свої твори, зазначив, що творчий сплеск у нього починається ближче до ночі. Сказав, що любить писати архітектуру і людей. На його роботах – вулиці, споруди Львова, Луцька, Трускавця і, звісно, Кропивницького. Його графіка така витончена, що здається прозорою.

Гостей на відкритті було багато, простір ледве витримав таку кількість прихильників Ручіна – чи то тренера, чи то живописця. Майстер виглядав стильно: лляна сорочка і капелюх. Всім пропонував оцінити роботи за принципом суддівства у тенісі. Не вдалося. Все вразило.

Перехопили Майстра перед відкриттям, дав інтерв’ю «УЦ». Фоном був джаз.

– Пане Олександре, що було першим – теніс чи графіка?

– Одночасно. Все йшло поруч. Неможливо відокремити одне від іншого. Теніс – це моє улюблене заняття. А графіка – мій відпочинок, підкріплення вільних дій на папері. Там я вільний на вулиці, в повітрі, тут я вільний на папері. Так я сприймаю теніс і живопис.

– Не всі тенісисти захоплюються творчістю. Це індивідуальне?

– Ви хочете, щоб я себе похвалив? Я це зроблю. Невеличкий процент спортсменів займається творчістю, як я. В мене не тільки графіка. Мені подобається олія, невдовзі буде моя виставка в Музеї мистецтв, де будуть представлені мої фотографії і живопис.

Я взагалі люблю починати щось нове. Бачу щось цікаве – хочу повторити або привнести ту чи іншу історію. Як в тенісі – там все міняється дуже швидко. І в мене також. Я шукаю мрію. Графіка і абстракція в графіці – це втілення моєї мрії.

– Що чому допомагає? Що вас надихає: в спорті творчість, чи в творчості спорт?

– Для того, щоб займатися живописом, треба бути стриманим. Треба мати витримку. Це те, що в тенісі дуже допомагає. Спокійність, впевненість в своїх діях, психологічний стан – це впливає на якість гри і на результат. Програють зачасто, коли психологічно не витримують.

Так само і в живописі. Ти можеш черпнути раз-два, а потім кинути, і на цьому все. Витримка потрібна всюди, і в житті.

– Чому зараз звучить джаз?

– Все логічно, нормально. Перші звуки музики, які я сприйняв, були Boney M і ABBA. А потім я почув Pink Floyd. А потім я почув джаз.

Зараз ставлю платівку Бетховена і ставлю її ще раз. Це мій ріст. Я вже доріс до рівня джазу і, можливо, до рівня класичної музики. Вона мені подобається набагато більше, ніж поп.

– Тобто є певна градація в стилях музики.

– Звичайно. Це мій ріст, моя еволюція. Вважаю, що людей, які прагнуть розвитку, це так чи інакше торкнеться. Вони прийдуть до джазу. Я онучці намагаюся нав‘язати джаз. Вона прислуховується, але поки що важко це сприймає. Я буду наполягати. Колись вона мене згадає і скаже: «Чому я не слухала це раніше?» Але всьому свій час. Нехай слухає те, що подобається зараз. Згодом вона прийде до джазу.

– У вас багато учнів у тенісі. А у творчості є учні?

– У творчості я учень. Вчитися нема в кого, сам вчуся. Я це люблю, йду своїм шляхом. Мені не цікаво, щоб показали, розказали, розжували, а я повторив. Хочу сам зробити, сам помилитися, а потім зібрати лаври. І вони будуть моїми.

– Все-таки хтось із професіоналів оцінював ваші роботи? Щось казали?

– Оцінювали, казали. Але я їм не вірю. Заздрять.

– Мені подобається ваш настрій. А ваш образ сьогодні? Капелюх! Чому?

– Я себе вважаю аматором. Не художником, бо то профі. Я вище стою, бо все роблю по своїй волі. Мені ніхто нічого не замовить, бо в мене не вийде. Я роблю це, коли хочу.

– Тому капелюх?

– У Львові я так завжди ходжу. У Кропивницькому, на жаль, на мене дивляться скоса. Але сьогодні дозволив собі.

– Хто прийшов на відкриття вашої виставки?

– Нікого не запрошував. Це правильно – примушувати нікого не можна. Тільки за бажанням. Буде бажання – прийдуть, побачать, будемо щасливі. Це моя філософія: не бути заручником когось, чогось і чомусь. Вийшло так, тому що це мало так бути.

Виставка триватиме до 29 жовтня. Не зволікайте! Йдіть!