Вишиванням захопився на шахті

Вишиванням нині важко здивувати, але кропивничанину Олександрові Устенкові це вдається. Вперше побачивши його роботи, люди не вірять, що це – вишивка, а не фотографії.

Так сталося й з автором цих рядків. Зацікавився виставкою Устенка виключно через його стать. Нехай пробачать поборниці гендерної рівності, але все-таки вишивання – не таке поширене хобі серед чоловіків, як риболовля й автомобілі. Йшов в Туристично-інформаційний центр (на розі Великої Перспективної й Гоголя в Кропивницькому), нічого не знаючи про Устенка. Сподівався побачити традиційні українські узори, гладдю чи хрестиком. А побачив чорно-білі портрети.

– А де ж вишивка? – запитав в Устенка.

– Це і є вишивка.

Роздивився ближче. Справді, вишивка.

Автор виявився чоловіком приємним і скромним.

– Ініціатива влаштувати виставку – не моя. Друзі попросили. Не для виставок вишиваю. Та й особливого таланту нема, це результат кропіткої роботи.

За словами Устенка, пристрастився до вишивання він років з п›ятнадцять тому, працюючи на Інгульській шахті.

– Сорок років працював на шахті. Професія – стовбуровий підземний. А на поверхні працювала Галя, яка дуже гарно вишиває. Як побачив її роботи… «Це ж складно», – тільки й сказав. Наступного дня Галя принесла мені клаптик матерії, нитки і голку і малюнок. «Вишивай», – сказала. Той заєць – моя перша робота.

Олександр розповів, що після зайця вишивав узори, скачані з Інтернету, поки не дізнався про особливий жанр – фотовишивання.

Виявляється, є сайти, які за добру плату допоможуть кожному створити власноруч вишиті копії фотографій. Надсилаєте знімок – отримуєте схему, на якій вказано, де яку нитку слід використати. Залишається відтворити зображення на полотні. Всього-на-всього. Наприклад, Устенко на одну роботу витрачає пів року. І не вряди-годи сідає вишивати, а щодня по шість годин орудує голкою.

– Часу вистачає, я ж на пенсії. Вишиваю і музику слухаю або кіно. Втомлюся – піду на кухню, посуд помию. А чим мені ще займатися в квартирі? Талантів же особливих нема. Влаштувався на роботу в автокооператив. Сторожую і вишиваю. Робота кропітка. Тільки здається, що воно чорно-біле. Насправді нитки – до сорока відтінків.

В його доробку – тринадцять вишитих портретів розміром 40 на 50 та 40 на 60 сантиметрів. Зображено найрідніших людей. Сім’я, батьки. Є автопортрет.

Заробляти на цьому Устенко не збирається. Бо дуже дорого обходиться вишивання. Тільки схема – кілька тисяч гривень. Полотно й нитки теж коштують грошей. Головне ж, немає сенсу працювати пів року по кілька годин щодня, щоб продати витвір задешево. А за грубі гроші хто його купить?

От і вишиває для себе. Каже, це заспокоює. І хоч слави не потребує, йому, здається, приємно дивувати людей. Отже, приходьте в Туристично-інформаційний центр, здивуєтеся.