Президентський оркестр – це звання!

У нас у місті дав концерт Національний президентський оркестр України. Із шиком, увагою, повагою, оплесками та посмішками дівчат. Він не так уже й часто дає концерти для цивільних, бо є окремою військовою частиною! Так, усі виконавці в оркестрі – військові, при погонах, званнях, вислузі, ось не знаємо  – наряди на кухню в них є чи ні? Усіх, хто потрапив до філармонії та навіть на подвір’я біля неї, ці мужчини просто «порвали» – музикою, шармом, перед початком концерту вони зробили перед філармонією неповторний виcтуп, під власну музику творили справжнє шоу, строєм дефілювали, з напівприсядами та несподіваними поворотами. Було круто.

Максим Гусак, підполковник, заступник директора та диригент Національного президентського оркестру дав інтерв’ю нашій газеті.

Пан Максим з відзнакою закінчив кафедру військового диригування Львівського військового інституту імені гетьмана Сагайдачного та здобув ступінь маґістра оперно-симфонічного диригування в Національній музичній академії України імені Чайковського.

– Сьогодні великий наш творчий конгломерат під назвою Національний президентський оркестр України завітав до Кропивницького, ми дуже давно у вас не були, для нас це честь, оскільки для нас приоритетною є співпраця та дружба з регіонами.

– Назва у вас така пафосна…

– Звання президентський ми отримали свого часу за заслуги, вважаю, чесно, а так ми є військовим підрозділом Міністерства оборони України, займаємося військово-патріотичним вихованням, мистецтвом, підтриманням морально-психологічного стану наших військових, але наша діяльність не є геть зацикленою на внутрішній діяльності армії.

Ми свого роду творчо–дипломатичні посли не тільки війська, а й всієї України, які представляють нашу державу на міжнародному рівні, ця осінь для нас дуже багата саме на міжнародні проекти, однак ми знайшли час для концерту в Кропивницькому. Уже з початку жовтня ми прийматимемо участь у проекті «Україна- Австрія» у рамках фестивалю «Київ м’юзик фест», потім – у гастрольний тур Україною спільно з військовим оркестром підрозділу Військово-повітряних сил Сполучених Штатів Америки у Європі. І далі ще в нас розплановано багато чого в рамках міжнародної співпраці.

– Ви – президентський оркестр, а за кого на президентських виборах голосували?

– Ми поза політикою! Кожен музикант голосував за того, за кого хотів! Звісно, назва «президентський» в багатьох викликає запитання. Розумієте, президентські оркестри є у багатьох країнах світу. США, Франція, Великобританія – вони мають різні назви (у Британії немає президента), але мають однаковий статус. Це як комплекс державного штандарту, який, окрім прапора, включає гімн країни, герб і багато чого ще. І оркестр має бути.

– Так це ваш колектив зустрічає, коли президенти приїжджають до України?

– Такі урочистості забезпечує рота Почесної варти і оркестр Почесної варти, це їхнє. Наш колектив – це насамперед концертна діяльність. Ми презентуємо Україну дещо з іншого боку. Більш інтелектуального навіть, творчого, яскравого боку. Звісно, ми регулярно забезпечуємо урочисті заходи за участі перших осіб держави, але це частіше інші заходи – раути в посольствах, концерти для гостей.

– Усі ваші музиканти при званнях. А як їх дають, скажімо, валторна – сержант, а скрипка – лейтенант?

– Звісно, наш оркестр підпорядкований Міністерству оборони. Однак більшість наших артистів не є військовими, а є службовцями Збройних сил України, це дещо інший статус. На них розповсюджуються всі нормативно-правові акти, якими керуються Збройні сили України, тому, вдягаючи концертні костюми (вони з погонами. – Авт.), ми розуміємо, що уособлюємо армію.

У нас до колективу приймають тільки через конкурс, інших варіантів не існує, і кожен артист, приходячи до нас, розуміє, які до нього будуть вимоги, починаючи з дрес-коду й закінчуючи поведінкою в побуті.

Граючи нашу музику різних жанрів – граємо і академічні твори, і джаз, і саунд-треки, – ми можемо проявляти різні емоції, однак кожний артист розуміє, де є та межа, що фривольності бути не може, ми знаємо, хто ми і в якому статусі. Тому емоції помірні.

– Як людина, яка служила ще в Радянській Армії, не можу не спитати: у вас є якийсь замполіт, який обирає репертуар?

– Ні, у нас немає замполіта. У нас є художній керівник, є художня рада. Я як диригент відповідаю за творчу політику нашого колективу, підрозділу, за який несу відповідальність. Морально я насамперед сам перед собою відповідаю, стоячи перед дзеркалом, сам себе питаю, що можна, що ні. Якогось контролю наді мною немає. Якщо його запровадити, ми перетворимося на якусь бюрократичну установу, і творчість закінчиться.

Та всі наші програми проходять затвердження художньою радою. Обов’язковим є виконання творів українських авторів. Сьогодні в Кропивницькому ми будемо презентувати відомий твір часів визвольних змагань «Лента за лентою набої подавай». Ми цей неофіційний гімн Української пов­станської армії подаємо в джазовому аранжуванні, і це аранжування для нас зробив оркестр Військово-повітряних сил США! Вони самі виконують на концертах цей твір у себе, і він має велику популярність! Ми з цим оркестром товаришуємо, скоро полетимо на гастролі до США. Ми в них частіше бували б, але ви розумієте, які фінансові ресурси потрібні, аби доправити такий великий колектив через океан.

Звісно, ми не зациклюємося тільки на українській музиці, є у світі ще багато класної музики, музика взагалі не має кордонів.

– Чомусь згадалося з давніх радянських часів – «Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст».

– Тих, хто це казав, історія вже не пам’ятає, а Шостаковича знають усі й будуть пам’ятати. Як і грати джаз.

– Окрім «Ленти за лентою», з українського що ще граєте? Що затребуване?

– Проблема не в тім, що затребуване. Нарешті, мені здається, люди починають повертатися обличчям до класики. Те засилля шансону, поп-музики не в кращих проявах, у свій час академічну музику, академічні оркестри відкинуло так далеко… Проблема зараз не в тому. Так, звісно, ми граємо українську музику, ми її популяризуємо, у нас є програми виключно з творів українських композиторів. Більше того, ми виходимо за рамки, показуємо музику наших людей у різних жанрах, часто неочікуваних, як в джазовому напрямку. Інколи граємо поп. Показуємо, що українська музика живе в різних форматах. Найголовніший наш посил, який ми й у вас у Кропивницькому демонструємо, – академічна музика може бути цікавою. Навіть смачною! «Два удара, три прихлопа»  – це не обов’язково, треба привчати людей до якісної музики.

– Ви всі люди військові. Коли в останній раз були на Донбасі?

– Ми їздимо періодично. У нас ніколи не стоїть питання – їхати чи не їхати, ми люди військові. Однак ми їздимо саме з великими програмами. У Збройних силах існують концертні бригади, завдання яких – підняття морального духу бійців. У нас дещо інше спрямування. Так зване військово-цивільне співробітництво, завдання якого – показати, скажімо, представлення української держави. Заведення туди, у ті краї, української культури. Тому ми на Донбасі виступаємо більше перед цивільними, а не перед військовими. У залах у Маріуполі, Бахмуті, у тих місцях, де ми можемо повноцінно виступати. Скажімо так, ми дипломатично-культурним танком в’їжджаємо до них.

– Весь колектив ваш – 150 людей? Скільки приїхало до Кропивницького?

– Не весь склад, нас дуже багато. У складі нашого оркестру є симфонічний, духовий, камерний колективи, біг-бенд. Власне до вас приїхав духовий оркестр. Ми б із задоволенням приїхали усі 150 чоловік з усіма солістами, однак можливості обмежені як наші, так і приймаючої сторони.

– Можете виокремити твір номер один вашого колективу, який публіка полюбляє найбільше?

– Не можу сказати, це ви публіку питайте. Нам здається, що найкраще в нас виходить, скажімо, щось з Бетховена, а публіка від іншого в захваті. І ми розуміємо, що якось не так, можливо, подаємо того ж Бетховена…  Ми зробили програму «класика в джазі» біг-бендом, гастролювали з великим успіхом, і мені здається, що публіка не завжди й розуміла, що слухає Баха, Бетховена, Моцарта. Люди академічну музику сприймають в іншому форматі, і сприймають дуже позитивно. Граємо для вас!

Геннадій Рибченков, «УЦ».Фото CBN.