«У воєнний час накази не обговорюються»

Про інтерв’ю домовлялися протягом тижня. Вільний час знайшовся у неділю об 11.30. Ми мали півгодини. Це все, що потрібно знати про режим роботи та напруженість графіку голови Кіровоградської обласної військової адміністрації Андрія Райковича.   – Андрію Павловичу, нова посада – інший рівень відповідальності. Як ви сприйняли призначення?

– Як ви пам’ятаєте, призначення відбулося 8 березня. А напередодні ввечері я отримав інформацію. Це був наказ. У воєнний час накази не обговорюються, вони виконуються. Тим більше, набагато раніше я визначився, що служитиму громаді. Чесно, відкрито, результативно. Так це робив і продовжую робити.

– Є велика різниця між посадами керівника міста й обласної військової адміністрації. Місто теж контролюєте?

– Почну з того, що діяльність голови військової адміністрації не може бути абсолютно публічною. Задачі тепер не ті. Навіть радитися не завжди доречно. Війна – це період, коли приймаються й не колегіальні рішення, а чіткі, одноосібні, за які несеш персональну відповідальність. Вони стосуються регіону в контексті держави, мають максимальну потребу й вагомий зміст. Що стосується Кропивницького, я обраний міським головою й контролюю стан справ в обласному центрі. Ми об’єдналися в єдиний простір і працюємо на загальний результат.

– Ваша відповідальність сьогодні не тільки за регіон, а й за людей, які до нас їдуть у пошуку прихистку. З цим справляємося?

– Область вже прийняла кілька хвиль внутрішньо переміщених осіб. Перша – надзвичайно велика, потужна. Зараз – знову. З початку війни – до 90 тисяч. Більшість – транзитом. Усіх необхідно прийняти, розмістити, нагодувати, надати консультації. У разі необхідності – поселити на тривалий термін проживання на нашій території. На сьогодні залишилося на Кіровоградщині більше 37 тисяч. Працюють центри розміщення, задіяли ресурси освіти. Велика робота на волонтерах, у районах. Я вдячний всім, хто допомагає і армії, і переселенцям, і годує визволені від окупантів міста. Зараз – друга хвиля: люди, які виїжджають із зони бойових дій на сході. Це правильно, це мінімізує втрати мирного населення. Люди залишаються у нас, влаштовуються. Не можемо говорити про їхню масову зайнятість, але це в наших планах. Я вже поставив задачу про підготовку гуртожитків. Треба бути реалістами. Держава робить якісні кроки, рішення – про компенсації, пільги, виплати, але людям треба дах над головою. Не на місяць. Тому однією із ключових програм і буде будівництво житла для переселенців на мирних територіях. І ми готові до активної участі в цьому масштабному проєкті. Ми також на різних рівнях пропонуємо, щоб до нас переїжджали й підприємства, промисловість. Це необхідно. Країні навіть під бомбами треба заробляти. Ви подивіться, який дух у Харкова, Чернігова, Миколаєва. Яка сила української армії і простих людей. Наша нація, українці, працелюбна, не звикла просити милостиню, сподіватися, що дадуть. Люди прагнуть бути самодостатніми, самостійно давати собі раду навіть зараз. А в нас відносно спокійно, тому ми закликаємо місцеві підприємства поновлювати роботу та запрошуємо до нас підприємства з інших регіонів.

– Ви щодня звітуєте перед громадою про тонни гуманітарної допомоги, відправленої в інші області. Нас, нашого резерву надовго вистачить?

– Підприємства Кіровоградщини достойно представлені серед інших, які допомагають регіонам, що постраждали від рашистської навали. Поки що ми маємо сировинні запаси, щоб забезпечити внутрішній споживчий ринок. І ми не лише формуємо резерви, а й перерозподіляємо запаси в гуманітарному напрямку. Наша свята місія – допомагати, годувати, лікувати… Бачимо, що надзвичайно важко в Чернігові, я на дзвінку з колегою, і миттєво направили туди гуманітарний вантаж: тушонка, ковбаса, сир, консерви. Щодня десятки тисяч проднаборів йдуть на Запоріжжя. Звідти допомога була направлена далі, в міста, які на межі гуманітарної катастрофи. У Бучу наша команда теж серед перших потрапила, через день – Гостомель, Ірпінь. Нашим сусідам на Миколаївщину аграрії щотижня відправляють 20-тонники. Ми ж єдина Україна, ми не можемо бути ситими, коли поряд розтерзані ординськими ракетами міста й села, коли поряд страждають та голодують. Є вже багато прикладів керівників господарств, підприємств, які самовіддано працюють на перемогу. Вони нікуди не поїхали, знаходяться на своїх територіях, продовжують ефективно управляти. Але не на бізнес-інтереси, а на допомогу країні. Це золотий фонд України. На них базується мораль непереможної нації.

– Ви також, як і всі ми, «відфільтрували» друзів, колег? Багато хто з вашого оточення здався, зрадив?

– Потрібен період, щоб все переосмислити. Залишив країну – це ще не зрада. Не можна розкидатися людьми на кшталт – вчора був хороший, а сьогодні поганий, вчора – друг, сьогодні – ворог. На щастя, у моєму близькому оточенні такого не сталося. Але, визнаю, мої погляди на деяких людей змінилися. І небезпідставно. Я маю аргументовану позицію, яку обов’язково висловлю, але потім. Переконаний, що сьогодні потрібно гуртувати людей. Сьогодні все й всі працюють для перемоги. Свою місію бачу в об’єднанні. Війна – і всім все видно: хто є патріот, а хто боягуз. Це я дуже швидко можу визначити. Бачу, хто вчора був геть непомітний, а сьогодні здійснює людський, громадянський подвиг.

– У соцмережах певна група користувачів піддає вашу діяльність нещадній критиці. Більшість колег вважає, що це замовлення…

– Це було й до війни. Я й тоді радив вгамувати політичні амбіції. Це замовлення «ворюг і прощалиг». Здогадуюся, хто за цим стоїть, але цей бруд я не сприймаю, він до мене не прилипає. Якщо душа не їла часнику, то смердіти не буде. Хай це залишається на їхній совісті, якщо вона в них є. Не за ті цінності борються. Поважаю критику, коли за нею реальна людина, реальна, об’єктивна критика. А коли це з-під поли… Нема що коментувати.

– Сьомого квітня у вас був день народження. Яке (чиє) привітання було найоригінальнішим?

– Найоригінальніші надіслали люди від землі: «Слава Україні! Слава нації! … російській федерації!» А найважливіші для стійкості духу, для серця – привітання від родини, дітей та онуків. Вони з кожним роком дорослішають, змінюється їхнє бачення, говорять розумні речі, і, найголовніше, те, що вони відчувають. Це додає сил. Під час війни ми дали собі слово не святкувати. Привітання послухав, і не більше того. А святкувати будемо після війни – Перемогу!

– Передайте через нашу газету землякам найважливіші, на вашу думку, слова.

– Ми, українці, обов’язково переможемо! Світ тепер рівняється на нас! Ми збудуємо надзвичайно потужну державу. Європейську державу вільних людей, з чесною, прозорою, сучасною економікою, з високою духовною мораллю. Це все в нас було, але ворог зазіхнув і руйнує. Ми всі наші надбання примножимо. Ми разом! Ми сильні! Україна переможе!

++++++

Звертаємося по допомогу до вас, шановні читачі. Будемо вдячні за кожну гривню. Переможемо – відпрацюємо!

Paypal: marmer.st@gmail.com

Приват 24: 5363 5426 0288 7912

Банківський рахунок: МФО: 320478 АБ «Укргазбанк». Рахунок: UA103204780000000026008151521

Отримувач: ТОВ «Редакція газети «Україна-центр». ЄДРПОУ: 22212613.

Призначення платежу: Благодійний внесок «Україні-центр».