У церкви під час війни своє служіння…

З початком війни все більше людей згадують про віру. Затяті атеїсти під час прильотів швидко згадують молитви та звертаються до священників. Одним з них є отець Марк, єпископ Кропивницький і Голованівський. Чому саме він присутній на всіх як урочистих, так і траурних заходах, про волонтерство церкви, про сучасні стосунки між патріархатами він розповів в інтерв’ю «УЦ».

-​Як війна впливає на життя вашої спільноти, громад?

-​Війна триває вже вісім років, вона на все впливає, але основна місія церкви не змінилася. Тому й зараз кожен християнин має виконувати своє служіння, протистояти злу, проявляти милосердя до ближнього.

-​ Відомо, що ви проводите велику волонтерську роботу.

-​У мирний час це була просто допомога малозабезпеченим. Взагалі, волонтерство не є місією церкви. Але тепер є багато внутрішньо переміщених осіб, їм допомагаємо, хоча основна допомога – військовослужбовцям.

Про те, що я роблю за свої кошти, – про те не говориться вголос. У громади своїх великих коштів немає. На рівні парафіяльному всі громади залучені до допомоги. Ось і сьогодні до нас приїздили з села Бірки (3 серпня. – Ред.), з пустими руками вони не можуть, тому ми вже передали волонтерам чимало продуктів з цієї громади.

На нашому більш високому рівні ми співпрацюємо з громадами США. Найтісніше працюємо з громадою церкви Вознесіння Христового у місті Кліфтоні, Нью-Джерсі. Там служить мій однокурсник. І раніше вони допомагали нам, але з лютого перерахували нам більше 40 тисяч доларів, які ми розподіляємо між волонтерами. Шлють посилки з необхідними речами, турнікетами, ліками тощо. Спочатку це були невеликі посилки, потім по 300 кілограмів, а зараз вони доправили нам два морських контейнери допомоги! Вони зараз на Волині, ми помалу перевозимо й розподіляємо.

Також співпрацюємо з Міжнародним православним фондом, це така асоціація священників. Спочатку вони організували роздачу продуктових наборів на Пасху, а тепер ми готуємо поставку побутової техніки для центрів переселенців. Поки без деталей, там непогана сума, як втілимо, розкажемо.

Я як фізична особа не розповідаю, чим допомагаю. А ось у громадах за статутом священник має доповісти людям, куди пішли їхні гроші чи продукти чи інше. Так побудована наша система.

Також я завжди намагаюсь інформаційно підтримувати всіх кропивницьких волонтерів, з якими співпрацюємо, люди мають знати, кому ми довіряємо. Це Оксана Червона, Вікторія Касьянова, Інна Колпак, Тетяна Бородіна, Юрій Митрофаненко, їх багато є.

Наші віряни є й на фронті, і волонтерську допомогу надають, і молитвою в церквах підтримують, важливо, щоб кожен парафіянин був активним і проявляв жертовне служіння.

– Чому на всіх подіях, на відспівуванні героїв, наприклад, завжди тільки ви? Якась монополія, вибачте, чи що?

– Усе просто – наша позиція така, що має бути бажання родини. Їхня втрата, їхня біда велика, і коли нас кличуть, ми завжди приходимо. Я знаю, що в області відспівують й інші конфесії, і люди інших віровизнань. Не в кожному районі є наша церква. Але я зауважую, що в Кропивницькому тільки до нас звертаються. Це можуть бути військові частини, міська рада, але вони узгоджують це з рідними. Ми не йдемо туди, де нас не чекають.

– Йде процес переходу з московитської церкви до української?

– Так, процес триває, але зараз військова адміністрація взяла паузу, документи лежать, але їм не дають руху. Ось у Новгородці утворилася громада, ніякого переходу немає, самі зорганізувалися, але в них немає свого храму. Чомусь ніхто з влади не пояснює, чому не дають дозволів. Але з Божою поміччю все вирішиться.