Чи не здається вам, що ми тут, у центрі країни, дещо розслабилися? Так, сирени, так, прильоти й попадання, але все той же брак вільних місць на «літниках» у кафе, та сама безтурботність. Фронт здається далеким, а майже щодня ховаємо загиблих.
Хлопці, що перебувають на лікуванні після поранень, не розказують про те, що відбувається на передовій: не мають права або бажання. А правду знати хочеться й необхідно. Особливо тим, хто занадто романтизує подвиг українського солдата. Протягом багатьох років найближче до лінії фронту доїжджав наш друг, волонтер з беззаперечним авторитетом, голова громадської організації «Патріоти Кіровоградщини» Вадим Нікітін. Ми попросили його розповісти про війну, проблеми, з якими стикаються військові, сподівання.
– Ми зараз маємо результати того, що робили, а точніше – не робили протягом восьми років. Про підготовку до ймовірного повномасштабного вторгнення багато говорили, писали, але нічого не робили. Ми несемо величезні втрати – поранені, загиблі, зниклі безвісти, полонені. Усьому цьому є пояснення.
Зараз ми складаємо серйозний іспит на готовність відстояти свою незалежність, на право називатися народом, державою. Ми схожі з ворогом: воюємо однаково, за радянською системою. На жаль, дух радянської армії досі присутній у ЗСУ. Усе ті ж обліки, дозволи на відкриття вогню. Армія – це відображення суспільства. І проблеми ті самі. Хочете знати про армію – подивіться, що робиться в суспільстві. Ми ж не просто маємо влучання в цілі, а маємо коригувальників, людей, котрі здають позиції. І вони це роблять не за великі гроші. Не враховуючи того, що може загинути чиясь дитина, воно все одно здасть через свою підлість.
А ми мали час цьому запобігти – економічним ростом, а не прапорами за мільйони гривень, масштабними святкуваннями, красивими картинками. Корупція вбиває й суспільство зсередини, і нашу армію. За посади, призначення, за все платяться гроші. Як результат – бойові комбриги, які мають досвід, замінюються людьми, які уявлення не мають про військову справу. Тому маємо Сєвєродонецьк, Лисичанськ…
Ми так і не змінили систему. Приклад: багато поранених. Після лікування, операцій вони зобов’язані повернутися в свою частину. Навіть якщо ампутовані рука чи нога, чи була операція на мозку, треба прибути до начмеда свого підрозділу. Це таке ставлення до людей, які пролили кров. Ніхто нічого не збирається змінювати.
Полонені – це гроші, яких вимагатимуть за кожного. Обмінний фонд – можливо. Але буряти та подібні їм їдуть чисто заробити, причому на всьому. Навіть щоб забрати тіло українського бійця з окупованої території, ворог вимагає грошей. А ще – як у суспільстві, так і в армії – майже всі питання вирішуються на особистих зв’язках. А система не працює.
Волонтерство – це нема слів! Вісім років! Досі чиновники вищих рангів вважають, що це класно. А це недієздатність та імпотентність державного управління та органів місцевого самоврядування. Людина не має вирішувати свою проблему за рахунок таких же людей. Шановні, а де державні програми, на які виділяються кошти?
З кого брати гроші? Мені простіше: є коло друзів, які допомагають з 14-го року. Я їм зателефонував 24 лютого: будемо допомагати? – А хто займається? – Я. – Звичайно, будемо… От і все. Минулого тижня передали бійцям чотири машини. Одну з них – Сергію Жолонку, як обіцяли. Хлопці дуже потребують транспорту. Це найбільша, найважливіша потреба: привезти пораненого чи вбитого, БК, воду, продукти, не очікуючи, поки буде рознарядка зверху.
Зараз йдуть воювати хлопці, які в 2014 році були дітьми. Сьогодні їм 18, і вони воюють, і вони вмотивовані до самопожертви. Це супер. Але рік за три – не просто так. Людина старіє, вимотується, вбиває себе зсередини. Шкода людей. Гинуть кращі, достойні, мужні, які могли багато хорошого зробити. Я вже стількох поховав, і це завжди боляче.
Ми всі хочемо перемоги. А що таке перемога? Це коли будемо жити так, щоб ні в кого й думки не було нападати на нас. Для цього треба змінювати суспільство, свідомість, ламати й знищувати схеми та принципи, які заважають розвиватися, які принижують громадян. Тоді буде перемога. А бойові дії можуть закінчитися й завтра. Але це не буде перемогою.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...