«Я зіграла свою маму»

Кропивницький муніципальний театр сатири, очолюваний Романом Бутовським, вдруге показав прем’єрну виставу «Селфі зі склерозом». Глядач сміявся і плакав. Зал академічного театру ляльок, який прихистив акторів й шанувальників театру сатири, був майже заповненим. Аплодисменти довго не вщухали. Квіти дарували всім.

«Селфі зі склерозом» – п’єса нашого сучасника, письменника-гумориста, драматурга, сценариста Олександра Володарського. До початку війни Роман Бутовський готував іншу прем’єру, але вона, запланована на початок березня, не відбулася. Потім він знайшов інший матеріал і запропонував зіграти головну роль Вікторії Майстренко, заслуженій артистці України. Це була її бенефісна вистава, адже Вікторія Петрівна служить сцені й глядачам 45 років. Її Майя Михайлівна зачарувала, закохала в себе всіх, хто прийшов на прем’єру.

Радував, веселив, розважав публіку Роман Бутовський, роль якого була серйозно-кумедною – Склероз. Він живе з 88-літньою жінкою, яка прекрасно пам’ятає минуле, а випити пігулки забуває. З минулого до неї приходять Оська та Арчіл, яскраво зіграні Олександром Теслею. І головний герой життя Майї Михайлівни – Веніамін Іонович Єсафов. Поява на сцені Миколи Барабулі була приємним сюрпризом.

Переказувати сюжет – марна справа. Це треба бачити. Ми ж поспілкувалися з Вікторією Майстренко. Як заслуженій співпрацюється з молодим театром?

– Муніципальний театр сатири вже досвідчений. Я дуже вдячна Ромі за те, що дав мені можливість зіграти таку роль. Мені було цікаво працювати. Роман поводиться, як профі. Саша Тесля – прекрасний партнер. Микола Іванович Барабуля – не новачок на сцені. З ними працювати легко, приємно, комфортно.

Коли Роман запропонував мені цю роль, я трішки збентежилася: зіграти жінку 88 років! Врешті я зіграла свою маму. Її давно немає на цьому світі, але характер я інтуїтивно передала. І Рома багато підказував. Звичайно, були творчі суперечки. А як без них?

Мені хотілося справжньої, серйозної роботи. Щоб був характер, до якого додати би щось своє. У кожній ролі все одно проривається те, що в душі, своє бачення, свої принципи. І моя Майя Михайлівна стала такою. Дякую молодому театру, який став для мене рідним. У нас добрі стосунки, повага з боку колег, тепла, дружня атмосфера. Я із задоволенням братиму участь в інших виставах, якщо мене запросять. Слідкуйте за анонсами, приходьте ще! Смійтеся і плачте! Ми будемо вдячні.