«Тому що в Україні моя мама»

Нещодавно ми писали про гуманітарний вантаж з медичним обладнанням, який передала Україні франко-українська асоціація CAPITALE (президент Геннадій Гребньов). Чергова фура з допомогою знову прибула і була розвантажена в нашому місті. І знову її відправили активісти CAPITALE, і знову передача медобладнання була ініційована Віктором Орлі (Геннадієм Гребньовим). Ми поспілкувалися із земляком.

– Що то за люди у Франції об’єдналися, що так швидко зібрали черговий вантаж?

– Справа в тому, що ми налагодили схему збору, і рівень довіри до нас досить високий. У зв’язку з цим ми як в колесі, робота йде досить швидко. Наприклад, вчора я отримав підтвердження готовності підписання великого контракту з компанією, яка входить у топ-40. Вона готова поставляти нам медичне обладнання у великій кількості.

– Про яке обладнання йде мова?

– На даний момент про медичні ліжка. Кількість, яку вони готові забезпечити, близько 100 на місяць. Якщо взяти Кіровоградську область, то такими темпами за пів року ми можемо оновити весь ліжковий фонд.

Я спілкувався з Рибальченком (начальник обласного департаменту охорони здоров’я. – Ред.), він зацікавився цим проєктом. Вважаю, ми знайдемо спільні точки дотику. Ці ліжка мають пройти повну ревізію, починаючи з дезінфекції й закінчуючи заміною окремих деталей, агрегатів, моторів на нові. На виході це буде абсолютно новий виріб, який привезуть, встановлять, підключать.

Є ще один момент. Французькі госпіталі, лікарі, фармацевти масово готові допомагати. Крім того, після благодійного концерту, який ми провели, з оперним співом і виставкою художніх робіт, кількість бажаючих допомагати Україні ще збільшилася. Це підтвердило рівень довіри до нас. Багато асоціацій, які починали з гуманітарною допомогою, загнулися, вже не збирають допомогу або збирають у маленькій кількості. А до нас пішов такий вал, що пропозицій набагато більше, ніж ми можемо обробити.

– Тобто вам усього вистачає? Чи є нестача чогось?

– Не вистачає фінансування на витрати з логістики. Ну, на це я витрачаю свої особисті гроші. Те, що заробив раніше, віддаю. Сприймаю це за свій обов’язок. Мене часто питають, чому я так роблю, ніби як це не логічно. У мене одна відповідь: «В Україні війна. І в Україні моя мама». Таким чином, інакше бути не може.

– Розкажіть детальніше про останній вантаж.

– Він цікавий тим, що крім іншого (медичні ліжка на електроприводах, інвалідні візки, ортопедичні матраци, медикаменти), там ще й автомобіль-позашляховик. Його подарувала французька родина Манчіні. Колись батьки подарували його синові Алексу, аби навчився добре керувати, розважався на ньому. Розваги закінчилися, надоїли хлопцеві, і родина вирішила передати автомобіль для ЗСУ, у зону бойових дій через мою асоціацію.

– Позашляховик вирушить в конкретне місце?

– Так. Він в Україні пройде ще один технічний огляд, після чого вирушить в зону бойових дій для вивозу поранених з нульової точки. У мене є запит від конкретного командира, який отримає цей позашляховик і надішле нам фото- та відеозвіт. Скільки автомобіль там протримається – це вже інша справа, але він попрацює на нашу перемогу.

До речі, коли Алекс передавав ключі від автомобіля, у нього на очах були сльози. Хлопець був розчулений, зворушений самим відчуттям жесту, який він робив. Я зрозумів, що благородство в традиціях родини Манчіні.

– Судячи з темпів вашої діяльності, наступна фура вже завантажується.

– Щойно мені запропонували цілу фуру гігієнічних засобів. Мова йде про креми, шампуні, прокладки, памперси й таке інше. Зараз думаю, наскільки я готовий цим розпорядитися. На жаль, це все може бути предметом продажу, а ми не можемо цього допустити. Я уникаю таких схем, у мене немає в Україні надійних людей, які б забезпечили роздачу цих засобів. Як тільки знайдуться ті, хто забезпечить доставку в демілітаризовані зони, тоді я погоджуся прийняти цей вантаж і відправити його в Україну.