«Їдемо до наших»

Наш друг і колишній колега Олексій Гора нещодавно повернувся майже з лінії фронту. Разом з «Волонтерською групою Павла Кучеренка» їздить туди регулярно, відвозить бійцям те, чого вони потребують. Ми розпитали про дорогу, волонтерство та настрої захисників.

– Олексію, чому ти приєднався саме до громадської організації Павла Кучеренка?

– Павло «волонтерить» з 2014 року. Я після демобілізації кілька разів йому допомагав, зводив людей, яким щось потрібно, з тими, хто хоче допомогти, і пару разів їздив з ним в напрямку фронту. А зараз їхня команда потребує людей: хтось воює, хтось захворів, а їхати на фронт треба. Я охоче погодився бути водієм.

Група Павла їздить в двох напрямках – південному і східному. Від військових надходять запити, волонтери шукають те, що потрібно, формується вантаж, і машина відправляється в дорогу.

– Кому допомагає організація? Чим саме?

– Тим, хто звернувся по допомогу. Перед кожною поїздкою говоримо: «Їдемо до наших», бо всі, хто там, наші. Нещодавно до Паші у фейсбук звернулися хлопці з проханням допомогти з двигуном для «буханки». Щойно отримавши запит, Паша в соцмережах звертається до спільноти: хто чим може допомогти? За 30 хвилин мені телефонує Сашко Сікорський, каже, що в нього є дуже старий двигун, але він згоден допомогти грошима. Павло знаходить потрібний двигун в Умані, перераховує гроші, двигун присилають нам, ми веземо його на фронт.

Крім двигуна, цього разу везли холодильник, газову плиту, шини продукти. Наші захисники самостійно влаштовують побут. Повертається група з лінії зіткнення, їм треба відпочити, помитися, випрати одяг, поїсти. Для цього орендують житло в селах. От газову плиту ми відвезли дівчатам-захисницям. Балон, сказали, там придбають.

– Тобто винаймають житло за власний кошт?

– Так. І житло недешеве, при цьому зручності на дворі. Місцеві вважають, що військові багато грошей отримують. Тим часом знайомий каже, що нещодавно купив собі бронежилет, бо попередній згорів, каску, бо її пробило, наколінник, який полетів. Витратив на це 40 тисяч. Бо якщо в тебе «бронік» від Міноборони, і ти його втратив, треба писати купу папірців, пояснити, за яких умов ти його втратив, хто був свідком. А ще краще пошкоджений «бронік» забрати з лінії фронту… Тому хлопці купують за свої кошти.

– Ви возите захисникам дитячі малюнки, обереги?

– Обов’язково. Вони дуже цьому радіють. У нас є друг в Польщі, який збирає срібло й робить з нього медальйони-обереги. Освячує їх в костелі, передає сюди, а ми веземо на фронт. Коли поверталися з минулої поїздки, нас зупинили на блокпосту для перевірки. У нас залишався один медальйон, запропонували його бійцеві, а він дістає з-під коміра такий же і каже: «Ви тут вже проїжджали».

– Який настрій у хлопців?

– Вони дуже втомилися. Вважають найогиднішим те, що для переважної кількості українців війна вже закінчилася. Знайомий приїжджав у відпустку в Кропивницький, походив, подивився і з гіркотою констатував, що тут не відчувають війни. Вчора він втратив побратима, а сьогодні бачить, як в кафе співають і танцюють.

Я на фронті чув слова: «Ми звідси не повернемося». І це хлопцями сприймається як норма. Тобто вони усвідомлюють, що можуть загинути. А ще їх дратує слово «контрнаступ». Суспільство на нього очікує, жадає, але не думає про те, що під час контрнаступу наші втрати збільшаться в рази.

Хоча впевненість в перемозі у наших захисників однозначна, одностайна. Загальний настрій такий: так, ми переможемо. Великою ціною, але переможемо. І ще я почув від сивочолого бійця наступні слова: «Хлопці, нам треба повернутися з війни. Якщо не повернемося, наших дітей будуть виховувати падлюки, які втекли від війни».

Для бажаючих допомогти ГО «Волонтерська група Павла Кучеренка». Реквізити: 4441 1144 6868 4384, 4790 7299 2511 0330 (Кучеренко), 4149 4393 1976 9810 (Ковальчук).