Неймовірний Колмаков у Англії!

«Україна-Центр» познайомила своїх читачів з Женєю Шкіль, керівником та засновником благодійної організації «Друзі Олександрії» з англійського міста Бат у вересні цього року. Саме тоді Женя розповіла про плани запросити до Бату з показовими виступами першого чемпіона світу з паркуру олександрійця Богдана Колмакова. Ба більше, вона пообіцяла зробити для нашої газети ексклюзивний репортаж. З великим задоволенням публікуємо цей матеріал.

– Я познайомилась з Богданом 2 роки тому. У той час я збирала інформацію про Олександрію, вже була підписана на багато олександрійських каналів і груп і почала спілкування із офісом мера Олександрії Сергія Кузьменка щодо можливого побратимства з англійським містом Бат. Не минула моєї уваги невеличка стаття у соцмережі про те, як звичайний хлопець з Олександрії Богдан Колмаков взяв золоту медаль у Міжнародних іграх з паркуру в Бірмінгемі, США, а потім став першим чемпіоном світу з паркуру в Токіо, в Японії. У той день відбулось моє знайомство із паркуром як одним з екстремальних видів спорту. Я знайшла Богдана на Інстаграмі, передивилася усі відео й не могла повірити, що така ж людина, як я, здатна робити сальто у повітрі на вузенькому заборі, стрибати з будівель, не отримуючи жодного розтягнення чи подряпини. Це виглядало як неймовірний відеомонтаж, в який я мала нагоду повірити тільки 31-го жовтня 2024 року, коли побачила все власними очима у Баті.

Керівник благодійної організації «Друзі Олександрії» з англійського міста Бат Женя Шкіль розповідає про візит першого чемпіона світу з паркуру олександрійця Богдана Колмакова.

Це був другий приїзд Богдана до нас в Англію. У кінці липня він вже побував у Баті буквально декілька днів, щоб обговорити подробиці осіннього візиту. Тоді ми з Богданом провели ряд зустрічей, завдяки яким ця неймовірна демонстрація стала можливою.

У Баті є два великих університети: Батський університет і Університет Бат Спа. Обидва університети зацікавились можливістю співпраці з «Друзями Олександрії» у цьому проєкті.

Батський університет, а саме декан спортивного факультету Стівен Баддели, запропонував провести демонстрацію у студентському містечку. Ми прогулялися містечком, і Богдан прийшов до висновку, що найвидовищніше шоу можна зробити на будівельних лісах, на що він отримав однозначну відповідь, що про це не може бути й мови. Тоді Богдан запропонував спуститися з даху бібліотеки. На жаль, і ця ідея здалася надто ризиковою керівництву університету. Врешті погодилися на виступ на сходах у самому серці студентського містечка, перед бібліотекою.

Звісно, ми розуміли, що все залежатиме від погоди. Англія має репутацію країни, у якій завжди йдуть дощі, може бути непроглядний туман, і зазвичай восени дмухає сильний вітер. Забігаючи наперед, хочу сказати, що нам неймовірно пощастило. Четвер на цьому тижні був єдиним сонячним днем. Кожен день було хмарно, дощило, але в четвер настало справжнє бабине літо. На небі не було жодної хмаринки. Давно я не бачила такої прекрасної блакиті, на фоні якої трюки Богдана здавалися ще неймовірнішими. Було тепло, спокійно, прекрасно, тільки моє серце вистрибувало із грудей – так я переживала за його безпеку! Його невеличкий виступ мав продовжуватися усього декілька хвилин, але ми витратили місяці на підготовку, десятки людей були задіяні в його плануванні, гімнастичне обладнання було привезене із різних шкіл Бата, деяке ми зробили своїми силами, оцінки ризику були проведені, переглянуті, підписані.

Глядачі почали збиратися задовго до початку виступу, вже опівдні було повно народу. Приїхали студенти з Університету Бат Спа із своїми вчителями, щоб зняти виступ Богдана, приїхала команда з телебачення BBС, був ведучий з мікрофоном та величезними колонками, голова безпеки, чоловік 10 охорони, студенти із Українського суспільства університету, а також сотні інших студентів. Вже о 13:00 приїхала мер Бата радниця Мішель О’Дохерті. Хоча я була зосереджена на безпеці Богдана, на тому, щоб його ніхто не відволікав і не заважав перед початком, я відчувала, що глядачі були з усіх боків і їх було дуже багато.

Виступ Богдана почався із сальто назад на перилах. Мер стояла десь у метрі від Богдана, зазначу, що тільки Богдан і я знали, що має відбутися у наступний момент. Коли тіло Богдана піднялось у повітря, перевернулося й ноги Богдана приземлилися на перилах, переляк, жах та захоплення одночасно відобразилися на обличчі Мішель, у той же самий час почулися зойки в аудиторії. Після сальто були інші надзвичайні трюки, стрибки на перила на відстані щонайменше 4 метрів, ходіння по стінах вверх, сходження вниз – зараз і не пригадати.

Коли все закінчилось, були довгі оплески, інтерв’ю, студенти хотіли сфотографуватися із чемпіоном світу з паркуру. Потроху молодь розійшлася, деякі навіть почали самі робити гімнастику, натхненні побаченим.

Увечері того ж дня Богдан приїхав до місцевої гімнастичної школи, щоб провести тренування місцевих гімнастів різного віку. Більше 50 чоловік віком від 6 до 20 отримали можливість безкоштовно потренуватися з Богданом та повчитися у нього.

Я вже казала, що на виступ Богдана приїхали студенти з Університету Бат Спа, який у цьому році тільки почав викладати курс спортивної журналістики, на який вони набрали 21 студента. Навчання в університетах Англії починається тільки в кінці вересня. І ось ці першокурсники, що не встигли навчитися майже нічому, отримали унікальну можливість не тільки відзняти розминку Богдана, його ризикований виступ, але й взяти у нього інтерв’ю.

Усіх студентів було розбито на 5 груп. Кожна група отримала завдання створити невеличкий фільм про Богдана, використавши зібрану інформацію та зйомки. Я впевнена, що вони ніколи не забудуть такий грандіозний початок свого навчання і цю унікальну можливість. Молодь задавала різні питання Богдану, на які він відповідав прекрасною англійською мовою – тільки час від часу він просив мене допомогти з перекладом. Ось деякі з питань та відповідей:

Студент: – Чому ви почали займатися паркуром?

Богдан: – Коли я був маленьким, у мене було багато друзів-сусідів в Олександрії, і ми любили ходити на занедбаний завод та закриті вугільні кар’єри, щоб виконувати різні «місії», що ми самі собі придумували. Ми підштовхували один одного робити різні трюки і кидали виклики – такі, як залізти на забор, зробити оберт у повітрі, перестрибнути з одного перила на інше і так далі. Вже набагато пізніше я побачив відеокліп якогось китайського паркуровця і зрозумів, що це те, чим хотів би займатися серйозніше.

Студент: – Хто був вашим вчителем?

Богдан: – Напевне, мої друзі і я сам. Ми вчились по відео, розбирали трюки й повторювали-повторювали, поки не починало виходити. За все життя я не взяв жодного уроку паркуру чи гімнастики. Тому мені дуже подобається навчати молодь паркуру. Хочеться, щоб у них були вчителі, які дадуть їм відповідне тренування і допоможуть стати атлетами світового рівня.

Студент: – Як ви готуєтесь до наступного чемпіонату світу, який відбудеться через декілька тижнів у Японії?

Богдан: – Звісно, багато тренуюсь. Кожен день проводжу щонайменше три години у тренажерному залі, на бігових доріжках та на паркуровських локаціях. Важливо також правильно харчуватись і відпочивати. Чесно кажучи, думаю, що я набагато краще підготовлений до чемпіонату тепер, ніж два роки тому. Я відчуваю себе сильним, у добрій фізичній формі та впевненим в успіху.

Студент: – Хто для вас основний конкурент у спід-рані?

Богдан: – Поки не знаю щодо конкуренції. Але мій основний ворог – це мій внутрішній голос, який каже: «Навіщо це тобі потрібно? Ти став першим в історії чемпіоном світу у спід-рані, то залиш! Може, другого разу не буде?» Тому я намагаюся заглушити мої сумніви, зосередитися на поставленій задачі і йти до перемоги, ні про що не думаючи.

Студент: – Як ви думаєте, що треба зробити, щоб паркур став популярнішим і щоб більше молоді почали займатися ним?

Богдан: – Переламним моментом буде, коли паркур стане олімпійським видом спорту. Тоді й відношення до нього зміниться. Останніми роками ми бачимо, що все більше нових та видовищних видів спорту стають олімпійськими, як, наприклад, брейк-данс.

Студент: – Які у вас плани на майбутнє? Які челленджі ви бачите для себе?

Богдан: – Спробую взяти золото у спід-рані через два тижні, а там дочекатися першої Олімпіади з паркуром та зайняти призове місце! У проміжках між тренуваннями хочу навчати дітей і молодь паркуру. Челлендж? У мене маленький синочок, якому ще нема і двох років, то найбільший виклик для мене – це бути йому хорошим батьком та виростити із нього добру людину.

Ми всі дуже вдячні Богдану за те, що він збагатив життя жителів Бату, а особливо наших дітей та молоді, які запам’ятають і його виступ, і розмови з ним. Запам’ятають його як добру та дуже скромну людину, яка з повагою та любов’ю досягатиме висот для Олександрії, своєї країни та всіх нас, кому пощастило познайомитися з ним. Для мене він став другом, з яким ми їли морозиво в Баті та гуляли по Підвісному мосту Брюнеля у Бристолі, якому завжди буду рада і досягненнями якого я буду завжди пишатися! Вдачі тобі, Богдане, в Кітакюсю!

P.S. Не можу не поділитися: у нас величезна подія – ми зібрали гроші, щоб купити ще один величезний генератор для Олександрії! Плануємо разом з ним надіслати 1000 різдвяних подарунків для дітей та англійські книги.

Женя Шкіль, м.Бат (Англія), спеціально для «УЦ». Фото Джейкоба Кнапа, ВВС.