76-річна кропивничанка Ніна Василівна звернулася до редакції «УЦ» з проханням дати їй контакти волонтера Вадима Нікітіна – хотіла через нього допомогти захисникам. За кілька днів Вадим написав у Фейсбук: «Передала зі сльозами на очах побажання воїнам ЗСУ і 500 гривень, зібраних з мізерної пенсії. Хотів не брати, та побоявся образити. Сумно за людей, сумно за Україну. Поділіться цим дописом, як не важко. Може, корупціонерам і їхнім батькам хоч соромно буде. Хоча навряд чи, почуття сорому нині не в тренді».
Потім вже Нікітін звернувся в «УЦ» з проханням, щоб ми написали про Ніну Василівну. Зв’язалися по телефону, запропонували зустрітися, на що почули відповідь: «Не треба про мене писати, нема про що. Головне, щоб захисники були здорові, щоб війна закінчилася». Ми були наполегливими, говорили, що гроші, які вона передала Вадиму, допомогли племіннику нашої колеги, який воює, що три її племінники воюють і дякують таким небайдужим людям, як вона». Жіночка сказала: «Після 14-го. Я отримаю пенсію, щось передам волонтерам, а потім приїду до вашої редакції». Домовилися про день і час.
Ніна Василівна приїхала в редакцію на день раніше. В офісі журналістів вже не було. Вона зайшла до бухгалтерії, поклала на стіл яблука і пакетик, в якому було три іконки і три браслетики з хрестиком – племінникам-захисникам. Там була записка, в якій добра, мудра жінка, крім іншого, красивим почерком написала: «Від щирого серця бажаю здоров’я, мирного неба, спокійних ночей і світанків. Але… не шукайте мене, і по мобільному теж. Я не варта уваги»… Ще й як варті, Ніно Василівно! Війна триває 1000 днів, а Ви не втомилися молитися за воїнів, за мир і допомагати, як це не важко. Багато здорових, молодих, заможних вже давно втомилися, вигоріли, здулися, а Ви тримаєтеся і вірите. Дякуємо Вам, невтомна і непереможна. Низький Вам уклін від нас і хлопців, які тримаються завдяки таким справжнім і щирим, як Ви.
«Золоті хіти»