Доля військова стала до мене доброзичливою. Після року під Бахмутом, де полягло багато моїх пацанів, де дивом вижив (лише одне легке поранення), я щасливо пропетляв Курську операцію, де мій бат працював і де загинули комбат, головний сержант батальйону тезка Гєна Мулюков з Олександрії і мій добрий товариш з позивним Мультік з Миколаєва.
Нас перекинули на Слобожанщину. Залишки того, що лишилося з окремої механізованої бригади резерву. Я зараз на блокпості. Крайній до росії блокпост. До гадської країни кілька кілометрів.
Слобожанський степ. Бліндажі. Дров нема. Дяка поліції Богодухівського райвідділу, підкидають. Мерзнемо до кісток. Але це не нуль на Донбасі. Харчів безліч, але смажити ці кілограми м’яса нема на чому.
Прилітає. Селище поблизу, кілька кілометрів до нього, КАБи регулярно приходять. Гинуть цивільні. А так живемо. Стою шість годин на добу з автоматом, військові пароль кажуть, цивільні паспорти з пропискою показують. А єдина радість, що в мене тепер АКСУ, автомат легший ледь не вдвічі від звичайного АК та вдвічі коротший.
З повагою зі слобожанського степу старший сержант Геннадій Рибченков.
Цивільна дієздатність: коли настає і в яких випадках може бути обмежена...