Пиріг Незалежності

Чесно кажучи, коли вперше почув – подумав, що це жарт. Трохи дурнуватий, у стилі «Кварталу» чи «Дизеля», але все ж жарт. Такий самий, як «Суп Незалежності» чи «Котлети Незалежності». Але ні, виявляється, це «щорічний всеукраїнський гастрономічно-культурний конкурс, який проводить ГО «Центр гастрономічних досліджень» за підтримки Міністерства культури».

Правда, «щорічний» – поки що велике перебільшення, оскільки цьогорічний конкурс – перший, раніше їх не проводилося. Але раз «за підтримки Міністерства культури», то все буде по-дорослому й без жартів. Обласні управління культури, напевно, вже отримали лист від Мінкульту із завданням масово підтримати, поширити, взяти участь і очолити цінну ініціативу. Далі вказівка надійшла до всіх підпорядкованих структур – міських, районних, сільських. «Замісити, спекти, про виконання доповісти!»

Скажемо відверто, ініціатива – така собі й в Україні давно освоєна на святах рівня Дня міста чи села. З іншого боку, і 35 років, за великим рахунком, – дата не ювілейна, просто кратна п’яти. Пиріг якраз підійде.

Дата як дата. Дуже хотілося б супроводити її фразою «Політ нормальний!», але ж ні – війна. Сусіди, хай їм грець, не тільки свято, а й життя нам зіпсували. А багатьом і вкоротили. А тому святкувати нам особливо нічого. Хіба що дітям – у них свята відбирати не можна. Діти ж не винні в тому, що дорослі вбивають одне одного.

Святкувати не варто, але відзначити треба. Хоча б той факт, що Україна прожила незалежною 35 років і, дай Боже, проживе ще 15 до справжнього ювілею. Ось тоді й відсвяткуємо. Запросимо гостей. Не всіх, звісно, а лише тих, з ким до того часу не посваримося або встигнемо помиритися. Було б добре вгадати з Польщею. І зі Штатами.

До чергової дати українцям вдалося не тільки замісити тісто для святкового пирога, а й влаштувати у внутрішній політиці такий крутий заміс, що навіть сам Клопотенко не ризикне сказати, що з цього вийде. Перераховувати всі інгредієнти цього замісу навіть не хочеться, їх уже геть забагато, але одне абсолютно очевидне: криза довіри до влади пройшла точку неповернення, і її вже не можна скасувати чи компенсувати традиційними для української політики методами. Цьому неабияк сприяли нові незрозумілі кадрові призначення та чергові звільнення з одночасним пред’явленням підозри. Складається враження, що в недалекому майбутньому цілком може повторитися та сама історія, яка сталася з чиновниками часів Януковича. Коли запис у трудовій книжці про роботу в органах влади стане вовчим квитком для подальшої кар’єри. Але до цього ще треба дожити – і нам, і країні.

Тільки-но Володимир Зеленський звільнив Михайла Федорова, як той із цифрового гуру одразу перетворився на перспективного політика. В принципі, для світових закуліс – звична справа, коли колишній соратник стає конкурентом. Ось тільки хочеться знати напевно: чи все саме так, як здається, чи нам показали добре прописану мізансцену?

Дуже цікаво спостерігати, як на недавнього улюбленця публіки та ідеального міністра оборони накинулися його вчорашні захисники. Які такі вибори? Ти диви чого захотів! Це в росії можна проводити вибори до держдуми, а у нас – ніяк! У нас воєнний стан і Конституція на паузі! У нас українці в Албанії можуть не проголосувати!

А тим часом Федоров зв’язався з Маском, поговорив з ним мовою, зрозумілою лише їм обом, і ось уже суворий дідусь Дональд каже: «Треба, Володя, треба! А то що ж ви за демократія без виборів?». Реальна картинка? І будемо проводити вибори, аж бігом, а то доведеться 24 серпня 2027 року не пироги Незалежності пекти, а пиріжки смажити.

До речі, мало не забув! А що робити з пирогами, спеченими на конкурс?

– Відправте воїнам ЗСУ!

– Так вони зачерствіють і зіпсуються в дорозі.

– Тоді продайте на ярмарку, а виручку – на донати.

– А якщо не куплять?

– Самі з’їжте, вчити вас треба!