Людина неймовірної енергії

А він не міг стати інакшим. Його природна енергія, рух без зупину, здатність заряджати оточуючих позитивом, ініціативність були, як то кажуть, обумовлені долею. На користь цього свідчить один з фактів його біографії: народився 27 вересня 1941 року на евакуаційному пароплаві в районі Куйбишевських берегів.

На Кіровоградщині є чимало знакових людей. Тих, хто сприяв розвитку нашого регіону в різних сферах і в різні часи. Серед них Володимир Ілліч Богонос, який нещодавно відзначив своє 85-річчя. Про нього і з ним поговорили.

Після закінчення війни родина Богоносів повернулася в Україну. Володю виховувала мама Софія. Батько Ілля Іванович, офіцер Червоної Армії, загинув під Миколаєвом, біля радгоспу «Зелений Яр». Там йому встановлений пам’ятник.

Після закінчення школи Володимир поступово здобував, отримував освіту: училище, технікум, інститут, університет. В нашому місті живе і працює з 1965 року. Безперервний трудовий стаж – більше 65-ти років. У трудовій книжці більше 60-ти заохочень. Це подяки, грошові премії, дипломи, грамоти від керівництва області і країни. Володимир Богонос є заслуженим працівником сфери послуг України. Неодноразово обирався депутатом. Є унікальним в тому, що працював заступником губернатора у Желіби, Сухомлина, Громового, Башкірова, Кальченка. При Моцному пішов на пенсію, але продовжив працювати.

Близькі до нього люди кажуть, що для Богоноса не було майже нічого неможливого. Він вмів ставити завдання і виконувати поставлені перед ним. Таким чином був причетним до зведення і удосконалення багатьох об’єктів регіону. Брав участь в будівництві підстанцій в Новоукраїнці, Бобринці, Компаніївці, Златополі, Побужжі, в налагодженні тягових підстанцій тролейбусного парку. Колеги згадують яскравий, знаковий момент: Богонос їхав в першому тролейбусі з тодішніми першим заступником облвиконкому Героєм Радянського Союзу Єгоровим, начальником управління комунального господарства області Рейзвихом, начальником ПМК Гуртовим, головним інженером «Дніпроенерго» Павлюком та іншими. За запуск тролейбусу в тодішньому Кіровограді голова облвиконкому Кашевський вручив Богоносу ордер на трикімнатну квартиру.

Де щось відкривалося, запускалося, налагоджувалося, там обов’язково був Володимир Ілліч. Не як запрошена посадова особа, а як безпосередній учасник процесу. Так він брав участь у пуску коксохімічного заводу у Кривому Розі. Завод був обладнаний першою в Європі батареєю, що працювала в напівавтоматичному режимі. Відкривав у Світловодську завод чистих металів, молокозавод, який приймав молоко з Кіровоградської, Полтавської та Черкаської областей.

А в Олександрії брав участь в наладці обладнання заводу підйомно-транспортного обладнання. Усі наші птахофабрики кліткового утримання здавалися в експлуатацію під його керівництвом. В той час яйця не знали куди дівати, тому почали виготовлювати яєчний порошок і відправляти в Норильськ, бо яйця через морози туди не могли відправляти. В цьому теж проявилить Богоноса. Всі комбікормові заводи АКИ-50 в районах області побудовані за його активної участі. Був він відповідальним за будівництво шкіл, лікарень, тваринницьких комплексів. Допомагав в будівництві цукрового заводу в Липняжці Добровеличківського району.

Наш ювіляр брав участь в будівництві будинків культури в Добровеличківському районі, Помічній, Хмельовому, де господарював голова колгоспу Герой України Мамун. В Новомиргородському районі, в селі Панчеве, збудували клуб, в якому виступали й давали концерти Попович, Білозір, Білоножко, Богатиков, Зінкевич, Микола Гнатюк, Бобул, Сандулеса. Сільський клуб був такого рівня, що туди залюбки приїжджали зірки першої величини того часу.

Під керівництвом Володимира Ілліча багато електромонтажних робіт робили в господарствах Гіталова, Шліфера, Гуртового, Добровольського. Не шкодував своєї енергії і часу. Все задля досягнення результату. Було таке, що Богонос і голова Кіровського райкому Александрович з особистими водіями вночі проложили кабель до кінотеатру «Ятрань», щоб вранці його відкрити. І ще один об’єкт відкрився вранці після «нічної зміни» Володимира Ілліча: разом з головним інженером Богдановим вночі організували запуск аспірації та вентиляції в басейні. На ранок до свята спортивна школа з басейном була урочисто відкрита.

На користь неймовірної енергії Богоноса свідчить те, що на підприємствах, де він працював керівником, обов’язково створювались спортивні секції з футболу, волейболу, стрільбі. На змаганнях спортивного товариства «Колос» команди займали призові міста. І як же без пісні? Створив духовий і естрадний оркестри. Головне, що брав безпосередню участь у всьому: грав у футбол, влучно стріляв і дуже гарно співав. А ще був і залишається заядлим рибалкою і мисливцем.

Він завжди піклувався про своїх працівників: забезпечував їх путівками до будинків відпочинку та санаторіїв. Ті, хто мали пічне опалення, за допомогою керівника забезпечувалися дровами та вугіллям.

Він дуже багато уваги, часу і сил спрямовував на питання житла. Допомагав своїм робітникам отримувати місця в гуртожитках і малосімейках, їхніх дітей влаштовував у дитсадки. Старше покоління пам’ятає, що в ті часи на багатьох підприємствах люди чекали в черзі квартири по 10-15 років. А Володимир Богонос практично щорічно допомагав своїм працівникам отримувати житло. Чого йому це коштувало, відомо тільки йому самому.

В одній статті не описати всіх досягнень цієї непересічної людини, живої легенди Кіровоградщини. Згадаємо найзнаковіші. В 1986 році був призначений начальником штабу будівництва на ЧАЕС. Поставлені завдання були виконані достроково. Брав безпосередню участь у благоустрої центральної площі обласного центру.

Голова Кіровоградського облвиконкому Желіба поставив перед Богоносом завдання щороку в селах області господарським способом будувати по десять будинків для спеціалістів. І з цим завданням він впорався відмінно. Володимир Богонос був першим віце-президентом ФК «Зірка», який виборов право грати у вищій лізі Чемпіонату України. І ще багато-багато позитивного, того, що залишило слід і залишилося поколінням.

Ну і нарешті слово ювіляру. Мудре слово, до якого треба дослухатися.

– Пам’ять повертає мене в різні ситуації, які зі мною і з державою відбувалися в мої 30, 40, 50, 60, 70 і навіть у 80 років. У будь-якому віці люди повинні нести добро з гідністю. Мій керівник Маслюченко казав: «Запам’ятай, синку. Якщо хочеш, щоб до тебе дослуховувались, заслужи довіру. Роби свою справу з власним знаком якості, але не завищуй ціну».

Сиве волосся і глибокі зморшки я сприймаю як додатковий привілей. Треба цінити себе в будь-якому віці. Головне – не залежати від інших в моральному і фінансовому відношенні. Наше довголіття залежить від нашої затребуваності суспільством. Не дозволяйте собі лінитися. Поки ноги носять і мозок працює, намагайтесь бути корисним в тому місці, де вас зустріли похилі літа. Особливо зараз, коли продовжується війна.

В нашій сім’ї теж важка атмосфера – внук на фронті зник безвісти. Це трагедія для нас, яку треба пережити. На жаль, це не тільки в нашій сім’ї, а і в багатьох інших. Треба бути людиною, щоб відгукнутись на чужий біль. Головне, щоб закінчилась війна і настав мир.

Підсумовуючи, скажу: цікаве і яскраве життя пройшло не тільки у мене, а й у мільйонів людей – дітей війни. У нас була совість, честь, відповідальність, дружба і любов до Батьківщини. Хай нам усім щастить!

Приєднуємося до численних привітань шановному Володимирові Іллічеві. Бажаємо ювілярові нових перемог і залишатися у чудовій формі.

Володимире Іллічу, вам є чим пишатися і чим поділитися з молодшими поколіннями. Віка й здоров’я!

Редакція «УЦ».