«Вешьнячка». Нове слово у особистому словничку, привезене з польської Гдині. Ще якісь кілька десятків років почуте на свою адресу воно могло б стати приводом для польсько-української побутової драми. Але після того як у Польщі дедалі активніше стираються кордони між провінцією і великими містами, слово набуло нового сенсу і контексту. І хто нині кому заздрить, житель Варшави – «вешьнякам» чи навпаки – тепер питання.
Культуру – в маси
Утворений від польського wieś (село) фемінітив буквально означає «жінка з села», «селючка», що в українському контексті – вельми сумнівний комплімент. Але поляк Мацей напівжартома скрасив ним синонімічний ряд приємних слів, просто відзначаючи мою любов до природи, яку розгледів у завзятті ліпити ікебани із кожної принесеної з лісу гіляки. Пізніше вже серйозно розмовляємо про те, що нині в його країні визначення сільська людина більше не містить зневаги чи, тим паче, натяку на низький рівень освіти чи культури. (Для того є інші слова). Пан Мацей – політолог за освітою, син викладача історії мистецтва –взявся пояснити, як їхня країна долає сільський комплекс меншовартості.
Децентралізація. Слово, засмальцьоване до блиску у промовах і звітах українського чиновництва. Але на справі український народ, здається, не второпав і не побачив: що це таке і навіщо. Польща також пережила цю реформу. Але вони будували нову країну, а не «карфагени», тому їм вдалося наповнити її і сенсами, і грошима.
У результаті реформи децентралізації у кожній гміні (аналог нашої територіальної громади) з’явився GOK (Gminny Ośrodek Kultury). При цьому польський осередок культури в селі – це не перефарбований за гроші місцевого фермера фасад радянського клуба без опалення і санвузла. Це сучасні мультимедійні простори з усім необхідним для самих різних активностей начинням і технікою. У таких центрах діють театральні і кіногуртки, студії звукозапису, школи робототехніки для дітей, йога, комп’ютерна грамотність та іноземні мови для сеньйорів (тобто пенсіонерів, але ж яке чудове слово), художні та гончарні студії… Тут проходять вистави для дітей і дорослих, покази фільмів, у містах організовуються екскурсії. Так, є бідніші і багатші гміни, а відтак – і центри. Але у кожній – програми на будь-який вік і смак. Майже кожен такий ГОК має якщо не свій сайт, то сторінку у соцмережах з анонсами подій і розкладом зайнять по інтересах.
По суті, такі GOKи стали монополістами з організації сільського дозвілля і доволі непогано з цим справляються: крім зайнять у студіях організовують усі місцеві свята, фестивалі, ярмарки, концерти, на які ходять, як у церкву, усім селом і добровільно.
Заради справедливості варто зазначити, що навантаження у працівників таких центрів колосальне, а зарплати невеликі.
Від кількості – до якості
Пан Мацей, приблизно склавши уявлення про наші музичні смаки, каже, невчасно приїхали. Були б на початку липня – потрапили на The Cure. Легендарний англійський рок-гурт виступав на Open’er Festival. Формально цей щорічний фестиваль пов’язують з Гдинею, але він проходить на території військового летовиська у сусідньому Косаково, розташованому у 10 км від Гдині на узбережжі моря. У село з населенням під тисячу чоловік приїжджають з виступами зірки світового масштабу. Тому не дивно, що захід щорічно збирає по 100-150 тисяч гостей.
На, як не крути, але сільському концерті звучать The Chemical Brothers, Radiohead та Нік Кейв, чия спільна з поп-дівою Кайлі Міноуг Where the Wild Roses Grow колись звучала з кожної праски по всьому світові. Світові легенди, одним словом.
Це так, якби у Малій Висці чи Аджамці пройшов концерту Aerosmith. Поки що уявити важко. Але це як раз те, що поляки колись зробили своєю фішкою: зламали стереотип про те, що зірки – для столиці, а для провінції – лише народні танці.
Згадалося, як років десять тому ми чекали якогось підступу, коли їхали до Польщі на концерт Anathema. І дуже лаялися на сусідів-поляків, чому виступ відбувався в Іновроцлаві, а не у Варшаві? Бо і добиратися до столиці легше, і вибір житла на концертні дні ширший, ніж у містечку рівня райцентру. Врешті, боялися, щоб на місці замість однієї з найвпливовіших та найшанованіших команд у світі андеграундної важкої музики не побачити другий склад Чортківської філармонії з каверами на сопілці. Але ні – усе було чесно, якісно, розривно і, що не менш важливо, доступно за ціною.
До речі, про доступність. Цьогорічний цінник фестивалю у Косаково: абонемент без місця у кемпінгу на всі чотири фестивальні дні – 1070 злотих (близько 11 тисяч гривень). Щоб зрозуміти, багато це чи мало, зазначимо, що мінімалка у Польщі – 4806 злотих «брудними» (близько 3600 – на руки). Квиток на один день – 539 злотих. Для нас 5,5 тисяч, можливо, й відчутна сума, але для працюючого поляка – то три рази до «Кауфланду» сходити.
Не Косаково єдиним
Репортаж з Open’er Festival-2027 вже внесений у власний список бажань. Але насправді, цікавих і знакових багато. Очі розбігаються. В містах і селах. На всі смаки і музичні вподобання. І цей нюанс – різноманітність і сучасність пропозицій на ринку культурного дозвілля – хочеться виділити окремим рядком.
Для фанатів готичної музики – фестиваль у місті Болькув, який проходить у замкові XIII століття і вважається найкрутішим з європейських фестивалів у своїй музичній ніші. Містечко Болькув у Нижньоселезкому воєводстві невеличке, населення там – до 5 тисяч людей. З привабливих для не місцевого люду пам’яток – лише неідеально збережений замок. Але ж змогли вони вплести його в сучасний культурний контекст. І тепер щороку туристи везуть сюди гроші і заодно дарують селянам вкрай важливе відчуття, що вони не край всесвіту. Наскільки високим є рівень представництва музичних команд, які беруть участь у місцевому щорічному фестивалі, нехай визначають експерти по готиці. Але те, що про них вже випустили книгу, присвячену цьому заходу, і що його відвідують команди з інших країн – то факт.
Повертаючись до різноманіття пропозиції, варто згадати і про поціновувачів класики і джазу – їм в Люславіце (Lusławice). У селі з населенням менше 1000 людей з 2013 року діє Європейський центр музики Кшиштофа Пендерецького. Відомий польський музикант жив і творив тут, тому не дивно, що його садиба і прилеглий до неї дендропарк збережені як пам’ятка культури. Але не як закам’яніла музейна гордість з суворими екскурсоводами, в присутності яких боїшся чхнути біля експонату. А як живий, сучасний культурний центр європейського масштабу, який має відзнаку Європейської Комісії і щоліта збирає у своїй концертній залі найкращих інструменталістів, диригентів та оркестри на фестиваль «Еманація» (Emanacje).
Збереженням будинку корифея в Люславіце не обмежилися. Концертну залу на 650 осіб зводили з нуля за найвищими світовими стандартами, будівля повністю ізольована від зовнішніх звуків, всередині оздоблення з натурального дубу – для м’якості звуку. На обладнанні, ймовірно, теж не заощаджували і не крали – тепер тут пишуться відомі лейбли класичної музики.
Власне, це історія і про масштаб сучасних польських сільських культурних проєктів. І про те, як Польща змогла подолати стереотип про те, що якісна культура може бути доступною лише у великих містах. І скажіть потім місцевій «вешьнячці», яка слухає у своєму селі виступ Аги Зарян, що вона селючка забита. Ви можете не любити джаз і не відвідувати концерти, але те, що у вашому селі виступає зірка зі світовим ім’ям не може не позначатися на вашій свідомості і самооцінці. Руйнуючи комплекс меншовартості і даруючи відчуття гідності. Бо відтепер ваше село не край цивілізації, а її унікальна частинка.
І це ми навіть не говоримо про кількість проданих на таких заходах бутербродів із фірмовим топленим із яблуком і чорносливом смальцем та квашеним огірочком – розлітаються, як пиріжки з капустою в базарний день на Критому ринку. А це означає, що село не лише долучається до прекрасного, а й заробляє реальні власні гроші. Бо не заглядати у рота містам і не заздрити їх фінансовому благополуччю – то теж про гідність.

Близький закордон
У поляків вийшло. А як справи у їхніх сусідів? Не будемо чіпати тем політичної конкуренції Польщі і Німеччини за звання головного у цій частині світу, просто задля цікавості заглянемо у німецьке село. До них у гості не їхатимемо, а розпитаємо наших земляків. Молоде подружжя Ангеліна і Максим після чотирьох років культурно насиченого столичного життя в Україні нині мешкають у дуже тихому маленькому німецькому містечку у федеральній землі Бранденбург. Це східна частина Німеччини, яка, як відомо, і бідніша, і менш колоритна.
Калау розташоване на межі, де починається природний заповідник Шпреевальд. Йому однаково пасуватиме звання і маленького містечка, і великого села – у ньому проживає близько 7 тисяч людей, є кілька багатоповерхівок, але переважає приватний сектор.
Традиційно, велике гуляння з концертом відбувається тут раз на рік – у День села, який святкують наприкінці серпня. Цьогоріч хедлайнером був The Jailbreakers – відомий у Німеччині триб’ют-гурт, який виконує пісні легендарного рок-колективу AC/DC. Що для міста масштабу Калау не так вже й погано.
За ратушею, яка в таких містах позначає центр міста, майже одразу видніються сільські угіддя. Населений пункт дуже маленький. Тим не менше, залізнична й автобусна станції є.
«Транспортна інфраструктура влаштована так, що сусідні містечка доповнюють одне одного, створюючи єдиний спільний культурний простір. Цікаві заходи можна знайти у пів годині їзди. І дістатися до концерту у іншому місті я можу швидше, ніж житель Берліну доїде там у себе з дому до філармонії», – розповідає Максим.
Прокататися у вихідний до Гьорліца з нагоди фестивалю Середньовічної культури – чим не тур вихідного дня? Цьогоріч це було яскраве свято з традиційними німецькими атрибутами народного гуляння – столи з пивом і ковбасками та виступи фольклорних колективів, які дуже атмосферно грали на народних інструментах.
Врешті, майже під боком, у 10-15 хвилинах від Калау є Люббенау. За кількістю населення – між Новоукраїнкою і Гайвороном. Але зі своїм термальним комплексом, аквапарком з пінгвінами та туристичним потоком у мільйон чоловік на рік і розкладом концертів і заходів на рік наперед. Сюди приїжджають на Шпреевальдські музичні вечори з концертами на човнах, де грають акустичний рок і джаз. Зірок світового рівня тут не бачили – тут діють суворі вимоги до організації концертів та використання апаратури – усе-таки біосферний заповідник під захистом ЮНЕСКО.
Повертаючись до крихітного Калау, зауважимо, що з нагоди Новорічних свят зараз там чекають на концерт у ратуші – організатори обіцяють вечір рокових балад.
В анонсі пишуть, що це буде вечір при свічках, на якому струнний квартет представить у камерних аранжуваннях найкращі хіти легендарних гуртів, таких як Queen, Metallica, Nirvana, Rammstein, Guns N’ Roses, Led Zeppelin, Pink Floyd та Deep Purple. От тобі і село.
Звісно, європейська глибинка не перетворилася на безхмарну казку – проблем там вистачає: і демографічних, і бюрократичних, і економічних. Зрозуміло, що без хорошої дороги і фінансово спроможного глядача в Аджамку не приїде не те що Aerosmith, а навіть Полякова, а масштабні проекти у польському селі як то будівництво надсучасних концерт-холів фінансують не гміни і навіть не центральна влада, а ЄС. До того ж, хтось може справедливо зауважити, що нині українцям не до розмаїття культурних заходів ані в селі, ні в містах – вижити б! Але ми ж знаємо, що день миру і великого відновлення рано чи пізно настане. І тоді досвід ментальної і культурної трансформації європейських сіл буде нам ой як у нагоді. Буде ще одна битва, яку європейська периферія вже виграла: вона перестала соромитися себе і розквітла.
Ірина Нетреба – спеціально для «УЦ».



















За кілька днів до присяги