Читачі зі стажем напевно пам’ятають публікації «УЦ», присвячені сім’ї Мельникових – мамі Наталі та її двом синам Саші й Борі. Завдяки неймовірній енергії батьків, майстерності тренерів та власній працелюбності хлопчики із синдромом Дауна стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. За останні роки в їхній сім’ї сталося чимало подій, у тому числі трагічних. Проте пані Наталія погодилась на бесіду.
– Пані Наталіє, давайте нагадаємо читачам, як ваші хлопці зацікавилися спортом?
– Спочатку Саша разом зі своїм покійним братом Борею почали відвідувати секцію спортивної гімнастики та легкої атлетики. Про ці секції я дізналася, коли навчалася в Києві й випадково зайшла в Український центр фізичної культури та спорту осіб з інвалідністю (скорочено «Інваспорт»). Приїхавши додому, ми активно почали займатися цими видами спорту.
Після вдалих зборів у Ірландії та Голандії нас помітили та запропонували зайнятися лижним спортом. Ми захопилися та займалися протягом 2001-2003 років. Нашими тренерами були Олександр Редозубов, який з нами їздив на змагання до Аляски й Нідерландів, і Тетяна Бондар, вона супроводжувала нас на змагання в Ірландію. Також ми їздили до Угорщини, Австрії, Франції, звідки привезли багато медалей та дипломів. У наших хлопців навіть просили автографи! До всіх міжнародних олімпійських змагань ми готувалися тут, у Кропивницькому, де мешкали до 2012 року.
– А в який момент у Олександра відкрилися здібності до вокалу?
– Це сталося після 2012 року. Цей рік для всієї нашої родини був переломним, особливо для Саші, тому що помер його брат Борис від лейкозу. Це була страшна трагедія. Саша весь час пригадував свого брата й навіть дещо зупинився у своєму розвитку. Після переїзду до села Підгайці на Кіровоградщині ми нарешті змогли заспокоїтися й повернулися до нормального життя.
Згодом ми почали відвідувати Cвято-Покровський храм, що знаходиться на Ковалівці. Саша ходив до православної недільної школи, брав участь у різноманітних церковних заходах та співав у хорі разом з іншими. Потім я звернулася до вчительки православної школи храму Маргарити Вікторівни Найдьонової, яка розгледіла в Саші вокальні здібності. Зараз через карантин Саша бере уроки вокалу та сольфеджіо онлайн у своєї вчительки Аліси Станіславівни Пужаловської, а також вивчає німецьку мову.
А взагалі він цікавиться сучасною музикою, зокрема був на концертах групи «Фрістайл» та Гарика Кричевського. Також відвідує заняття йогою, які проходять у спортивному клубі заводу «Ельворті», де він працював двірником.
– Олександр став віруючою людиною?
– Так. У 2019 році він разом з батьком їздив у паломницьку мандрівку на Cвяту Гору Афон (у Грецію). Також Cаша служить у Покровському храмі, що на Ковалівці.
А для того, аби покращити фізичне здоров’я та психічний стан, у 2017 році Саша пройшов дельфінотерапію в Одесі. У процесі спілкування з дельфінами Саша отримав незабутні враження та багато позитивних емоцій.
– А чи допомагає Саша вам по господарству?
– Так, Саша весь свій вільний час присвячує господарству, доглядає за кролями, гусями та курами, допомагає нам обробляти город: садити, сапати та інше. Також він любить рибалити…
Варто зазначити, що сім’я Мельникових успішно демонструє оточуючим, що «діти Сонця» – люди з синдромом Дауна – можуть соціалізуватися в сучасному світі, займатися улюбленими справами, створювати родини та працювати. Тому потрібно не відмежовуватися від цих людей, а навпаки – усіляко підтримувати їх у різноманітних починаннях, прихильно до них ставитися й піклуватися про їхню безпеку та життя.
Світлана Ніколаєвська – спеціально для «УЦ».
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...